Я вважав, що ми повинні продовжувати традиції класичної літератури і вести її на нові, на свої вершини, і продовжувати творчо, по-своєму.
Коряк написав статтю «із стріх вода крапле» і прочитав її нам на зборах «Гарту».
В статті говорилося, що наші молоді письменники повинні писать так просто, як Пушкін, Толстой, Гоголь.
Всі, що виступали в обговоренні, хвалили статтю. Я виступив теж і сказав:
— Товариш Коряк калічить молодих початківців. Писати так, як Толстой, Пушкін і Гоголь, неможливо, а бути їх епігонами це не вихід, це смерть для пролетарської літератури.
Вчитись у класиків необхідно, але вчитись творчо і не в одного, а в багатьох класиків не тільки українських, російських, але і в чужоземних.
Тільки через складний лабіринт творчих шукань у боротьбі з шаблонами в других і в себе можна прийти до своєї індивідуальної простоти.
Так треба вчити молодь, а не штовхати її на безплідне епігонство.
Коли я це говорив, товариш Коряк гостроносо і сумно похнюпився. Мені було його дуже жалко, але думок його не жалко.
Коряк у заключному слові сказав:
— Всі, хто тут виступили, були не щирі. Один тільки Сосюра сказав мені правду.
Ще перед «Гартом» була організована спілка селянських письменників «Плуг» т. Пилипенком Сергієм Володимировичем — високим, спокійним чорновусим красенем з ніби вірізьбленим з мармуру шляхетним обличчям, колишнім офіцером царської армії і прекрасним більшовиком-українцем, в якому гармонійно поєднувалось соціальне і національне. Це був справжній відданий справі Леніна, як і Блакитний, інтернаціоналіст в кращому розумінні цього слова.
Я, в силу своєї мандрівної душі, переходив то з «Плугу» в «Гарт», то — навпаки.
Як маятник, мотався між ними, бо любив і плужан, і гартованців.
І ще обличчя Сергія Володимировича нагадувало мені старовинні українські фрески.
Я дуже любив його і дивився на нього, як на батька. Так само я любив і Еллана, але дивився на нього, як на старшого брата з блакитними, сміливими і натхненними очима, і зразкового комуніста.
І Пилипенко, і Еллан дуже любили молодь, і молодь любила їх.
Пилипенка ми всі любовно називали «папаша» і безсоромно зловживали його добротою, спустошуючи його портсигар.
Він, блідий і прекрасний, стояв перед нами, і ми були готові піти за ним в огонь і в воду, так само і за Блакитним, який вражав мене інтелектуальністю вищого типу. Пилипенко був більш народний, і тому спілка «Плуг» набрала таких масових форм з літгуртками імені «Плугу», що це декого стривожило (мене дивує-чому?) і т. Пилипенка стали обвинувачувати в масовізмі.
Ніколи «Плуг» не заміняв партію, як дехто думав. Це був широкий, сонячний рух української молоді до культури, і неправильно зроблено, що завчасно «Плуг» ліквідували.
Треба було б дати йому визріти в прекрасний плід культурної революції на Україні, яка тоді приймала грандіозний розмах.
Так само і з «Гартом» і «Вапліте»[151], хоч «Гарт» мав менші форми і в своєму розвитку зустрічався ще з інерцією безкінечнорічної русифікації серед українських робітників, а от «Плугові» була відкрита «зелена» вулиця в серця української молоді.
«Вапліте» — Вільна академія пролетарської літератури, в якій я теж був, але рік, була ще вужча, по суті, кастова організація, куди приймали тільки «аристократів», обранців од літератури. Якось я дав М. Кулішеві[152] нову збірку своїх поезій для видання в видавництві «Вапліте».
Збірка пройшла понад п'ять рецензій, і все не було ніяких наслідків.
В цій збірці був вірш «Неокласикам»[153], і Хвильовий і Куліш хотіли, щоб я вилучив цього вірша із збірки, а я не хотів.
Одного разу я спитав т. Куліша, скільки ще рецензій пройде моя збірка.
Куліш відповів з усмішкою:
— Та, мабуть, ще рецензій з десять. Тоді я обурився і сказав:
— Вії мені нагадуєте петлюрівського старшину. А потім подав заяву про вихід із «Вапліте» і перейшов до ВУСППу[154], який був організований для боротьби з «Плугом», «Вапліте», потім «Літфронтом»[155], «Новою генерацією»[156], «Авангардом»[157] і т. ін.
Ще про «Молодняк»[158], комсомольську організацію молодих письменників, на чолі якої був Павло Усенко[159], сухолиций з гострими очима і широкою походкою юнак.
Він почав широко ходитп, коли став на чолі «Молодняка».
Я любив його як своє продовження. Але мені не подобалось, що молодняківці протиставляли себе старшим письменникам, а себе (між собою) возводили трохи не в генії.
151
«Вапліте» — Вільна академія пролетарської літератури-літературна організація на Україні (1925–1928). До Вапліте спочатку належали письменники М. Яловий, М. Хвильовий, О. Слісаренко, Г. Епік, П. Панч, О. Досвітній, М. Йогансен, О. Громов, і. Дніпровський, А. Лейтес, П. Тичина, А. Любченко, О. Копиленко, Д. Фельдман, В. Сосюра, М. Бажан, М. Майський, В. Вражливий, О. Довженко, Г. Коцюба. Згодом організацію поповнили М. Куліш, Ю. Смолич, Ю. Яновський, і. Сенченко, Г. Коляда. Організацією було видано п'ять номерів журналу «Вапліте» і один випуск альманаху «Вапліте» і «Вапліте, зошит перший».
153
«Неокласикам» — вірш В. Сосюри, написаний у червні 1926 p. (друга редакція-у 1957 p.) і не включений до збірок, що виходили в той час. Неокласики — літературне угруповання на Україні письменників та літературознавців (М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Могилянський, О. Бургардт), представники якого проповідували кращі традиції античності, ренесансу та класицизму, запозичуючи з минулого образи та стилістичні прийоми.
154
ВУСПП — Всеукраїнська спілка пролетарських письменників — літературна організація на Україні в 1927–1932 pp., до складу якої входили і. Микитенко, Іван Ле, В. Сосюра, О. Корнійчук та ін.
155
Літфронт — очевидно Пролітфронт — літературна організація, заснована в 1930 р. М. Хвильовим і колишніми членами організації Вапліте. Через рік після створення члени Пролітфронту влилися до організації ВУСПП.
156
«Нова генерація» — літературна організація українських футуристів, що функціонувала в Харкові в 1924–1931 pp., до якої входили письменники М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Полторацький та ін. Засновники організації проголошували гасла про «нову форму», переносячи на радянський ґрунт різні течії та формалістичні прийоми.
157
«Авангард» — літературна група в Харкові (1925–1929), яка декларувала тісний зв'язок літератури й мистецтва з «добою індустріалізму», виявляючи іноді зневагу до реаалізму і прогресивних традицій національної культури.
158
«Молодняк» — літературна організація письменників України (1926–1932), до якої Харкова й Києва, що належала до «Плугу» ніаація видавала журнал «Молодняк», комсомольських входила молодь й «Гарту».