Ось про цього Мазюкевича, що приїхав з Чехословаччини на Україну, один студент, що теж приїхав із Чехословаччини, сказав мені, що Мазюкевича виключили із чехословацької компартії як провокатора.
Одного разу (я не був алкоголіком, але іноді за компанію випивав, і добренько таки випивав, іноді до самозабуття).
І от, коли в мене були в гостях Фореггор[219], корівник тоді балету Державонери, Плетньов, балорун, і дві чи три балерини, коли я випив таки добренько, Мазюкевич, ідучи по кімнаті зі мною, голосно, щоб усі чули, сказав мені:
— Помнишь, как мы с тобой расстреливали комиссаров?..
Я був настільки п'яний, що замість викинути провокатора разом із його компанією, яка на чолі з Форейгером насторожено слухала, обняв його лівою рукою за його гадючий тулуб і лагідно і спокійно сказав йому:
— Ты фантазируешь.
Були й такі «знайомі» в мене. А скільки їх було, особливо серед жінок…
А коли я їх викривав, вони зникали і замість їх з'являлися інші.
Не марно в Одесі одна бідна сліпа інтелігентка-жебрачка, якій я, коли проходив повз неї, давав завжди (їй) гроші,сказала:
— Остерігайся женщин.
І це ж саме сказав мені через багато років товариш Назаренко[220], тоді секретар ЦК КПУ, коли «законники» репресували мою дружину Марію:
— Не доверяй женщинам.
І от я в будинку божевільних, куди мене привезли пізньої ночі, в психіатричному відділі, який вів професор Юдін Тихон Іванович.
Приймала мене його асистентка Віра Василівна Яблонська.
Я почав обурено лаятись, кричати на неї, навіть назвав її брудним словом, яким звуть вуличних женщин, і, щоб налякати її, зробив короткий жест правої руки ребром долоні до її горла і на зльоті спинив долоню, бо все ж вона жінка.
Але в ту мить, коли я на півдорозі спинив руку, вона очима дала знак, і…
На мене моторошним градом кинулися ззаду і з боків санітари… Того, що кинувся на мене спереду, я одкинув ударом ноги між ноги нижче живота, але це йому не дуже зашкодило, бо він був у шкірявому фартуці.
А ззаду мене схопила рукою за горло, обнявши мою шию залізною рукою (середньовічний прийом «хомут»), людина, вища за мене на зріст, і так мені здавила горло, що мені стало нічим дихати і я перестав боротись.
Як розп'ятому, руки мені витягли в сторони і зробили укол, од якого наче гори упали на моє серце, — чи витримає, чи ні, — але серце витримало, а я став весь як холодець, безвольний і покірний, і чомусь в мені воскресло дитяче…
Бо коли лікпом Бородін, що душив мене середньовічним прийомом за горло, вів мене з санітарами в буйний дім, я плакав і просився:
— Дядя, я больше не буду!..
Мене привели в буйну («неспокойное отделение») і, брутально зірвавши з мене одежу, кинули, як хмиз, на залізне, майже голе ліжко…
А навколо мене ад, повний безперервного руху і марення.
Один бігає коло ліжок і кричить, що він горить, що він потопає, а другий — паралітик після люїса просить у мене закурити, а в мене немає, і він щипає і крутить мою шкіру гострими гибкими нігтями… А я лежу безвольний і байдужий.
Мені не страшно, особливо я став веселіше дивитися на світ у тому безладді, коли хлопчик в одній білизні, що бігає круг свого ліжка, крикнув:
— Цвіте Червона Україна!
Я подумав, що раз мене і божевільні знають, то чого ж я буду боятися?
А на ранок мене перевели з буйного, поставили мені ліжко за стіною біля нього, бо вхід туди не мав дверей.
Прийшли лікар з професором.
І один з них сказав мені, подивившись в мої очі:
— У вас очень сильное сознание, но зрачки расширены.
Я:
— Доктор! Если бы вам впрыснули столько наркотической гадости, как мне, то у вас глаза б повылазили.
Мені дозволили ходити в межах коридора і знайомитись з хворими.
Я зайшов до курилки, де троє божевільних колективно складали вірші.
Один каже:
другий:
А третій:
Я:
— Товарищи! Ведь это не ваши стихи. Это — Пушкина, это — Лермонтова, это — Кольцова…
219
Фореггер Микола Михайлович (справжнє прізвище — Грейфентурн; 1892–1939) — російський і український радянський режисер, балетмейстер, народний артист УРСР (з 1934 р.). У 1929–1936 p. — режисер Харківського і Київського театрів опери та балету.
220
Назаренко Іван Дмитрович (1909–1986) — партійний і державний діяч УРСР, доктор філософських наук (з 1962 р.). В 1946–1947 pp. і в 1949–1956 pp. — секретар ЦК Компартії України.