Коли я зі штабом наближався до містечка, на дорозі, перед нами, з'явилися дві постаті, що голосно розмовляли між собою й по братерському підтримували один одного, бо надмір самогону штовхав їх із одного боку вулиці на другий…
— Панове! Брати! А де ж ваше "начальство"? — звернулися вони до мене тому, що я їхав спереду.
— Ми є начальством — ледве стримуючи сміх, відповів я.
— Чи ж справді?
— Так, справді!
— Ох, Боже ж мій! Чекали, чекали на Вас та й пішли на зустріч… Ми, українці, вітаємо своє військо. Ви врятували нас. Боже! Москалі проклятущі!..
Так вітали мене, ледве повертаючи язиком, та підтримуючи один одного, делегати; водночас вони розмахували хлібом на рушнику, під самим носом коня. Стомлений кінь спокійно приглядався до них, але, почувши запах хліба, почав тягнутися до нього.
— Та ти, голубе, голодний! — промимрив другий делегат до коня.
— На, їж, їж! — намовляв він коня, підсовуючи водночас шматок хліба коневі під ніс. Цей делегат не був уже в стані панувати над своїми нервами й зворушенням, розплакався й бубонів щось невиразне, опершись на коня…
Штаб, разом із делегатами, рушив далі, але останні, не мавши змоги дотримати нам кроку, відстали. Хоч це привітання й мало гумористичний характер і викликало сміх серед штабовців, але ніхто з нас не брав цього делегатам за зле. Під час панування большевиків вони ховалися від них у ярах і лісах, щоб рятувати тим своє життя. Отже, нічого дивного не було в тому, що вони на радощах звільнення від червоних катів, частуючись самогоном, передали куті й меду…
Розділ VIII
Відпочинок у Дунаївцях. Запорозький Загін і Буковинський курінь
Ніч минула спокійно. Ворожі сили зайняли позицію вздовж р. Студениця, на лінії с.с. Горчична — Дем'янківці — Мушкотинці — Іванокрівці. Наша сторожева охорона прикривала м. Дунаївці від сходу й півночі, бо нам було відомо, що діялося у м. Ярмолинці. Наш бронепотяг стояв на станції Балин, звідкіля він вигнав червоних і контролював залізничний шлях у напрямку на ст. Ярмолиниці.
Тому, що не була ще виявлена загальна ситуація на нашому протибольшевицькому фронті, не нав'язано зв'язку зі штабом армії й тому, що наша група потребувала упорядкування свого тилу, я залишив групу в Дунаївцях, обмежуючись лиш розвідною акцією. Зранку було спокійно, але по полудні ворожі гармати час до часу стріляли по нашій сторожевій охороні й по самому містечку Дунаївці, без значної для нас шкоди. На протязі дня нав'язано телефонічний зв'язок із м. Ярмолинці. Поштарі повідомили нас, що в місті є невеликий відділ червоної піхоти, на поготівлі до відступу на схід. З Гусятином зв'язку нема; Проскурів у руках ворога; бронепотяги червоних відійшли до станції Гречани.
Наша команда зв'язку налагодила телефонний зв'язок із Кам'янцем Подільським; комендант міста повідомив нас, що в Кам'янці спокійно. Нам було ще невідомо, де перебував штаб армії, де в Головний Отаман і яка загальна ситуація на фронті нашої армії. Це останнє турбувало нас найбільше, а зокрема відсутність інформацій щодо становища на фронті Запорізької Січі отамана Божка, під Волочиськом. Скрутне становище отамана Божка вимагало б кинення нашої групи на допомогу Січі, по шосе на Проскурів, або на м. Нову Ушицю.
Ще перед наступом на Кам'янець Подільський, штаб армії дав мені загальну директиву для напрямку руху, а саме: Кам'янець Подільський — Дунаївці — Нова Ушиця — Вапнярка, але водночас залишено мені повну ініціативу щодо маневру, отже, тим самим і право змінити напрямок наступу. Зрозумію, що невиявлена ситуація на фронті Запорізької Очі стояла на перешкоді до прийняття мною рішення.
Але була й приємна для нас несподіванка: наша група мала бути підсилена Запорізьким Загоном і Буковинським куренем. Запорізький Загін, що його командиром був полк. П. Шандрук, зформовано в кінці лютого 1919 року, в м. Браїлів. Початковий склад цього окремого Запорізького Загону був наступний: 27 старшин, біля 600 вояків і 110 коней. Загін складався з 4 піших сотень, по 3 старшини й 120 козаків у кожній; кулеметної сотні — 3 старшини, 60 козаків, шість кулеметів, із них два тяжких; кінної сотні — 3 старшини, 65 козаків, три ручних кулемети і 60 коней; сотні зв'язку, з необхідним технічним устаткуванням до 30 кілометрів; санітарної частини і відділом постачання. В часі від лютого до червня 1919 року, втрати в боях зменшили його склад. Перед приділенням Загону, з наказу штабу армії, до нашої групи, він, разом із частинами Галицької армії, тримав фронт уздовж р. Збруч, в районі м. Гусятин.