Мої побоювання виявилися безпідставними. Скрутне становище армії й дивізії викликало серед командирів частин не тільки зрозуміння конечности величезних зусиль, але й запал і завзятість вчинити все, що лиш в наших силах, щоб переможно вийти з небезпечної ситуації. "За настрій козаків не турбуйтесь — вони будуть тієї самої думки, що й ми", — запевнили мене командири частин.
Коли темрява добре вкрила землю, 8-ий і 9-ий полки вирушили в напрямі на м. Вербівець. 7-ий Синій полк залишився, як арієрґард дивізії, щоб прикривати відступ частин; пізніше він також непомітно залишив м. Котюжани.
Бажавши перевірити настрої козаків, я об’їхав колону й розмовляв із ними.
— Як себе почуваєте, хлопці? — питав я.
— Дяка Богові, добре — відповідали.
— Чи знаєте, чому ми повернули і куди ми йдемо?
— На допомогу армії, до Нової Ушиці.
Я переконався, що козаки добре розуміють ситуацію й знають собі справу з кончности нашого маневру. Вони відчули, що на дивізію покладено, хоч і тяжке, але почесне завдання: допомогти. Було приємно і радісно на душі переконатися в доброму настрою довіреного мені вояцтва.
Після короткого відпочинку в м. Вербівцю, дочекавшись у ньому прилучення до дивізії 7-го Синього полку, рушили далі. Ворог нас не переслідував, можливо, він навіть не знав, що ми відійшли. Біля 7-ої години ранку, після цілонічного переходу, дивізія ввійшла до с. В. Струги й там зупинилася, виславши розвідку в напряму на м. Нова Ушиця; водночас полки одержали диспозицію для наступу. На велике наше здивування, в Новій Ушиці червоних уже не було: вчора ввечері вони відійшли в напрямі на м. Єлтушків. Залишивши в с. В. Струги 7-ий полк, фронтом на Вербівець, дивізія вирушила до Нової Ушиці.
Перші відомості про те, що скоїлося в цьому місті, штаб дивізії дістав на пошті, від її урядовців.
16-го червня пополудні, до Нової Ушиці несподівано вдерся з боку м. Заміхова, большевицький відділ піхоти, разом із одною батареєю. У місті жадного українського війська не було, окрім обслуги бази постачання 3-ої дивізії, в кількости 8 осіб. Червоноармійці пограбували ту базу й людність, головним чином, жидівську. Найбільшу шкоду нашій дивізії вони спричинили тим, що "реквізували" в одного з жидів велику кількість медикаментів, що їх він був дістав із великими труднощами для 3-ої дивізії за належну заплату. 17-го червня, ввечері, відділ цей раптово відійшов у тому ж напрямку, звідкіля він прийшов. Поперед своїм відходом червоноармійці знищили телеграфічний апарат і забрали з собою телефонічний. І дійсно: в поштовому відділі станції ми побачили сплющений від ударів апарат "Морзе", а на тому місці, де висів телефонічний апарат — тільки кінці дротів…
— Панове! Нам потрібно зараз же сполучитися із м. Дунаївцями. Будь ласка, допоможіть нам, — звернувся я до урядовців.
— Не турбуйтеся, пане полковнику, якщо назовні: дроти цілі, то ми відразу налагодимо сполучення. Як тільки большевики вступили до міста, ми зараз же замінили добрі чинні апарати на зіпсовані старі, — відповів начальник поштового відділу.
За кілька хвилин, замість розбитого "Морзе" й забраного телефонічного апарату, з'явилися нові, що уможливило мені нав'язати зв'язок у всіх потрібних мені напрямках. Поштовики завжди були в небезпеці, бо мусіли виконувати свої обов'язки, незалежно від того, яка саме була влада — своя чи ворожа. Залишаючись на своїх місцях, — а вони це завжди робили, — поштовики ризикували своїм життям, бо за відмову ворожа влада загрожувала розстрілом. Усе ж, вони нікому не допомагали з такою щирою посвятою, як українській армії. Часто-густо вони не одержували належної їм платні й тоді дослівно голодували, але ніколи не покидали своєї роботи. Як тільки 3-тя дивізія вступала до якогось осередку, де була пошта, бездіяльні до того часу апарати починали працювати, бо "зіпсута" лінія ставала справною й була до диспозиції штабу дивізії. Нехай ця наша згадка про поштовиків буде нашою скромною подякою за їхню працю й жертовну допомогу 3-ій дивізії.
З Нової Ушиці відновлено телефонічний зв'язок із м. Дунаївцями. Звідтіля полк. Г. Стефанів подав вам наступні загальні інформації:
"Під м. Проскуровнм відбуваються тяжкі бої зі змінним успіхом. Під м. Бар большевики перемогли 2-гу дивізію й остання відступила аж до м. Ваньківців (біля 40 кілометрів). Штаб армії наказав 2-ій дивізії перейти до контр-наступу й вона приступила до виконання наказу. Червоні захопили м. Ялтушків, кинули частину своїх сил на Нову Ушицю й зайняли її."
Тепер для нас було ясно, що до відтягнення большевицького відділу з Нової Ушиці спричинилися з одного боку контр-наступ 2-ої дивізії, а з другого — загроза його тилові 3-ою дивізією. Як видно, большевицька розвідка працювала непогано.