Того ж дня одержано наказ штабу армії. 3-тя дивізія має допомогти 2-ій дивізії отамана Божка під час наступу останньої на м. Ялтушків. Після виконання цього завдання, за Комдивом 3 залишається повна ініціятива ділань, у залежності від обставин. Усе ж таки, головним завданням 3-ої дивізії залишається здобуття Вапнярського залізничного вузла.
Отже зусилля 3-ої дивізії, що їх вона виявила в нічному переході до м. Нова Ушиця, виправдалися лише частинно. Дивізія не могла заскочити ворога несподіваним ударом, як це планувалося, бо червоні залишили Нову Ушицю ще перед підходом дивізії, але марш її був цілком доцільним, бо вона наблизилася до головних сил нашої армії, що билися під Проскуровим і тому, наколи б зайшла потреба, могла б стати їй у пригоді.
Залишення нами станції Котюжани не зауважено ворогом на протязі цілого дня. Пошта в м. Курилівці Муровані перестала відповідати лише 19-го червня ввечері, що свідчило про присутність там червоних. Прийнявши це під увагу, дивізії дано відпочинок до ранку 20-го червня, коли вона мала вирушити через м. Заміхів до м. Ялтушків на допомогу 2-ій дивізії.
У зв'язку з раптовим захопленням червоними Нової Ушиці, чимало турбот викликала доля наших ранених, що лікувалися там у місцевому шпиталі Хвала Богові, завдяки адміністрації лікарні, нічого злого нашим воякам не сталося: їх записало, як випадково поранених селян під час обстрілу їхніх сіл.
Розділ XIV
Оперативний плян 3-ої дивізії. Полк. Стефанів і "Гуцульський курінь". На спіткання з 2-ою дивізією. 3-ох кіннотників 7-го Синього полку — жертвою непорозуміння. Запорізька Січ і отаман Божко — ворог "реґулярщини"…
Ранком, 20 червня, розвідка донесла, що в м. Заміхові й у с. Гулі ворога нема; м. Курилівці Муровані зайняті червоним військом. З 2-ою дивізією зв'язку нема, але штаб армії повідомив, що вона повинна наступати з м. Ваньківці на м. Ялтушків та що тяжкий бій нашого війська в районі Проскурова триває. Для 3-ої дивізії запроектовано наступний оперативний плян:
Перш над усе, згідно з наказом штабу армії, допомогти 2-ій дивізії здобути м. Ялтушків; після того скерувати дивізію на схід, до Вапнярки, але не віддалятися занадто далеко від Запорізької Січі, черговим завданням якої, після захоплення нею м. Ялтушкова, був наступ на Жмеринку. Комдив 3 мав на меті стати 2-ій дивізії в пригоді, якби на те зайшла потреба. Напрям руху 3-ої дивізії: м. Копайгород — м. Шаргород — м. Джурин — м. Томашпіль і — як головна мета — станція Вапнярка.
На нашу думку, рух дивізії в такому напрямку спаралізує дії ворожої групи вздовж шосе Нова Ушиця — Курилівці Муровані. Якби та група перейшла до наступу, то 3-тя дивізія могла б кожної хвилини повернути на південь і заатакувати її тил. Як пізніше виявилося, міркування ці цілковито справдились.
Район Нової Ушиці залишено нами під опіку к-ра резервового куреня, полк. Г. Стефанова — старшини Галицької армії, першого Коменданта українського Львова і б. Командувача Української Галицької Армії. У складі 3-ої дивізії полк. Стефанів опинився випадково.
Наприкінці 1918 і в початку 1919 року, штаб Галицької армії вислав був до м. Волочиська біля одної тисячі молодих рекрутів, переважно гуцулів, для сформування "Гуцульського Коша", під командою полк. Г. Стефанова. Начальником штабу цього запроектованого Коша призначено мене, перед тим ген. кватирмейстра штабу Південно-Західнього фронту армії УНР, що його тоді очолював полк. Олександер Шаповал. Основним завданням цього фронту було координувати бойові операції Галицької армії та Північного фронту отамана Оскілка, бо останній тримав своїм лівим крилом, біля м. Сокаля, фронт проти польської армії.
До ролі цього штабу ми ще повернемось, а тим часом лише ствердимо, що ані штаб УГА, ані от. Оскілко зі штабом Південно-Західнього фронту зовсім не рахувалися… Молодих рекрутів-гуцулів висилали, з наказу всесильного в той час отамана Оскілка, маленькими групками на поповнення частин його фронту, в керуванні якого, до речі, відчувалося не тільки безладдя, але й злочинний хаос. У той спосіб із проектованого "Гуцульського Коша", що з нього мало бути створено могутню ударну групу, залишилося всього навсього до 150 вояків… У такій кількості "Гуцульський Кіш" вислано на фронт для оборони м. Проскурова. Коли ці 150 гуцулів прибули до Проскурова, от. Оскілко наказав приділити їх до нього і в наслідок такого самодурства Оскілка, "Гуцульський Кіш" позбавився й решти своїх славних хлопців-гуцулів, а його штаб опинився на положенні командувача без війська…