З такого положення знайдено вихід. З огляду на те, що в районі Проскурова було чимало невеликих самостійних частин, без загального керування ними, всі ці групки зведено в одну групу й підпорядковано її штабові "Гуцульського Коша". Командиром цієї групи призначено полк. Г. Стефанова. Тому, що якраз у той час розпочався наш відступ у напрямках Волочиськ, Староконстантинів, Гусятин і Кам'янець Подільський, полк. Стефанів не встиг перебрати командування над повищою новоствореною групою й штаб "Гуцульського Коша" розформовано в м. Скала.
Коли 3-тя дивізія (тоді ще називалася 2-ою) рушила зі Скали на Кам'янець Подільський, полк Стефанову запропоновано прийняти становище к-ра резервного куреня дивізії й начальника її тилу і він дав на це свою згоду. Полк. Стефанів був здібним організатором і адміністратором і тому він міг бути дуже корисним для 3-ої дивізії. Так і сталося: живий, енергійний полк. Стефанів став дуже в пригоді дивізії. Вона йому чимало зобов'язана і тому вдячна за всю ту невтомну працю, що її він був виявив і тяжкі часи бойового життя 3-ої дивізії.
Ранком 20-го червня, 3-тя дивізія, мавши в авангарді 7-ий Синій полк, вирушила через м. Заміхів до м. Ялтушкова. Аванґард дійшов без перешкод до с. Гулі, але тут його зустрінули вогнем. Синій полк швидко вибив ворога з села й пішов далі до Слобідки Гулевської. Коли головні сили дивізії проходили недалеко від с. Конишева, несподівано з боку того села заатакувала їх ворожа кіннота, а її гармати відкрили вогонь по нашій колоні. Вмент 8-ий та 9-ий полки розгорнулись, а наша артилерія обстріляла кінноту. З боку червоних була це лише демонстрація і ворожа кіннота так само швидко зникла, як з'явилася, але коли сотня Лубенського полку кинулася за нею, то перед самим селом Конишев її обстріляно рушничним огнем червоної піхоти. Чорноморському полкові наказано вибити червоних із цього села і прикрити рух дивізії. Лави Чорноморського полку негайно розпочали наступ на село, а 7-ий і 9-ий полки продовжували свій перехід у вказаному напрямі — на м. Ялтушків, шлях до якого пересікав ліс.
Коли кінний дозір авангарду, що його вислав полк. Вишнівський, вийшов із лісу, то відразу опинився під рушничним обстрілом, до якого, за хвилину, долучився і кулеметний огонь. Дозір складався з шости Синіх кіннотників; трьох із них забито першими стрілами. Виявилося, що трьох наших козаків згинули, в наслідок непороззуміння, від куль своїх — вояків Запорізької Січі от. Божка, що зайняла м. Ялтушків майже без бою. Причиною непорозуміння був брак контакту між обома дивізіями й неуважність козаків Січі, які прийняли наш дозір за ворожий. Забиті Сині були урочисто поховані в с. Гулі; прощальну зворушливу промову виголосив їх командир — полк. Вишнівський.
Знайомство козаків 3-ої дивізії з Запорізькою Січчю отамана Божка розпочалося ще під м. Ориніним, напередодні наступу на Кам'янець Подільський; як ми вже згадували, сотня "Січовиків" не витримала тоді атаки групки ворожих кіннотників. Пізніше Запорізька Січ (2-га дивізія) затрималася із наступом на Проскурів, що відбилося негативно на операціях 3-ої дивізії. Захоплення червоними Нової Ушиці й, у зв'язку з цим, вимушений відступ 3-ої дивізії на 40 кілометрів, сталися рівнож у наслідок пасивности Запорізької Січі от. Божка.
Усе це не могло не відбитися негативно на відношенню 3-ої дивізії до Запорізької Січі. Ми дивилися на 2-гу дивізію, як на частину, що на неї покладатися в боях було годі… Отже, не диво, що трагічна смерть трьох найкращих кіннотників Синього полку, з вини "Січовиків", викликала в дивізії загальне обурення й нарікання: "від ворога, мовляв, тікають, а своїх забивають!" До всього цього треба ще додати на мінус Запорізької Січі внутрішню організацію, що була карикатурним наслідуванням, історичної Запорізької Січі, як рівнож своєрідну дисципліну "Січовиків", яка нічого спільного з загальноприйнятою дисципліною не мала.
Та й взагалі те, що було може добре й цінне в 17–18 віках, не надавалося до сучасних модерних засад організації та керування військом. У нашій дивізії це розуміли навіть козаки. Зупиняємося над тими мінусами не для того, щоб підкреслити, що 3-тя дивізія була кращою, а 2-га гіршою, й не тому, що хочемо обмовити її з мотивів амбіційного характеру. Нашою метою є звернути увагу майбутніх українських поколінь на ті хиби, що поважно ослаблювали нашу армію, для того, щоб їх не повторювати в майбутньому. Робимо це без жадних намірів образити кого будь, хто належав тоді до складу Запорізької Січі. Всі вони були українськими патріотами, що хотіли прислужитися своїй Батьківщині, й не їхньою виною було, що їхній патріотизм не використано в повній мірі лише тому, що їхній командор от. Божко забув, або не прийняв під увагу, що він командував своєю Січчю не в 17-му, а в 20-му віці.