1. 7-ий Синій полк (полк. Вишнівський): забезпечуючи дивізію від несподіваної атаки ворога з боку Жмеринки, — зайняти с. Долгівці.
2. 8-ий Чорноморський полк (полк. Царенко): маючи на увазі здобуття м. Шаргороду, — зайняти с. Івашківці.
3. 9-ий Стрілецький полк (полк. Шандрук): перейти до с. Обухова, як резерва дивізії. Полкові підготовитися до походу на в. Мотлів.
Щоб виконати свої завдання, полки мусіли пройти біля 20 кілометрів. Синій полк дійшов до с. Долгівці майже без перешкод, але перед самим селом його зустрінуто ворожим огнем. Не зупинивши руку свого полку, полк. Вшишнівський розгорнув його і заатакував червоних. Після короткого спротиву ворог поспішно відступив. Синій полк мав у селі добрий відпочинок і добрий харч. Чорноморський полк зайняв с. Івашківці без особливих перешкод і скерував свій авангард до зайнятого червоною частиною с. Калинівки. Стрілецький полк, висадивши в повітря залізничну колію біля станції Митки, до якої підходив ворожий броне потяг, перейшов до с. Обухово.
Не зважаючи на всі старанна 3-ої дивізії нав'язати зв’язок із 2-ою дивізією не пощастило. Між обома дивізіями не було безпосереднього стику й тому кожна з них була ізольованою. Промежка між ними була "Ахілевою п'ятою" обох, бо вона загрожувала обом дивізіям ворожим проривом у їхнє запілля. Отже, зрозуміло, що брак відомостей про становище сусідньої дивізії в’язав нашу ініціятиву й, само собою, також і наше рішення. Я міг і все приймав те чи інше рішення лише на підставі власних спостережень і віри в сили й витривалість довірених мені частин.
Наступ з Копайгорода на Шаргород і Мураву — 29-го червня 1919 р.
Донесення від командирів полків надійшли тільки на другий день ранком. Стомлені ординарці й їхні коні лише інстинктивно відгадували вночі шлях до штабу дивізії й тому спізнились. Їхнє спізнення потягнуло за собою несвоєчасне одержання полками наказів штабу дивізії. Я хотів дати полкам відпочинок на протязі дня в місцях їхнього розташування, але командири 7-го і 8-го полків поспішилися: мавши перед собою певне оперативне завдання, вони, не дочекавшись повороту ординарців, вирушили вперед, за винятком 9-го полку, що залишився в резерві в с. Обухово.
30-го червня 7-ий Синій полк, пройшовши вільне від ворога с. Плебанівку, подався в напрямку на с. Носнківку. Виявилося, що воно було зайняте ворогом. Розпочався бій. Червоноармійці вперто боронили село і час до часу переходили навіть до контр-атаки, а ворожа кіннота намагалася зашахувати синіх фланговою атакою. Батарея Синього полку, під командою славетнього сот. Шури-Бури, не раз виручала свою піхоту тим, що займала позицію в лавах Синіх і своїм огнем на близькій дистанції допомагала відбивати атаки червоних. Бій з перемінним успіхом тривав до пізнього вечора, коли нарешті Сині перемогли й вибили ворога з Носиківки. Під прикриттям темряви, червоні відійшли в напрямку на м. Мурафа. У цьому бою Сині здобули чимало трофеїв, що перевищили їхні втрати.
8-ий Чорноморський полк, зайнявши з боєм с. Калинівку, продовжував свій наступ на м. Шаргород. Вибивши ворога з с. Мілярівки, він, після артилерійської підготови, заатакував східню околицю Шаргорода й після впертого з обох сторін бою, захопив її. Під час бою червоноармійці ховалися за хатами, або навіть і в хатах і звідтіля стріляли, а жидівська молодь ретельно їм допомагала. До вечора 8-ий полк просунувся до р. Мурашка, що перетинала м. Мурафу, але далі рушити вперед не міг, бо на другому березі річки міцно трималася ворожа піхота з трьома батареями. На протязі ночі Чорноморці не рушили з місця. Ніч минула спокійно; обі сторони провели її в поготівлі.
Наступного дня події на фронті 3-ої дивізії були наступні:
7-ий Синій полк покищо залишився в с. Носиківка, бо в зв'язку з тим, що з 2-ою дивізією все ще не було контакту, він мусів виявити ситуацію на його лівому крилі, в напрямку на Жмеринку.
8-ий Чорноморський полк усе намагався, на протязі дня, змусити ворога залишити позицію вздовж р. Мурашка, але всі його спроби були червоними відбиті. Бій прийняв затяжний і дуже тяжкий характер. З обох сторін артилерія приймала жваву участь. Щоб зміцнити Чорноморців, вислано до диспозиції к-ра 8-го полку гавбичну батарею. Фактично бій провадився в місті й тому від гарматного вогню потерпіли як мешканці, так і будівлі, в однаковій мірі українські й жидівські, але жидівський журналіст Черековер безпідставно обвинуватив у своїй книжці "Погроми на Україні" українське військо в погромі м. Шаргород. З цього наклепу, як ми вже згадували, скористав на процесі вбивці сл. п. Симона Петлюри, Шварцбарта, його оборонець, жидівський адвокат і чоловий комуніст, Торес, Жиди взагалі застосовують подвійну міру — одну для себе, а другу для українців. Вони переходять спокійно до порядку денного над терпінням української людности від війни; над знищенням їх мільйонами штучним голодом; над засланням і знищенням у концентраційних таборах; над знущанням і розстрілами в підвалах Чека чекістами-жидами; над фактом командування червоною армією жидом, Троцьким-Бронштейном; над жидами — комуністичними комісарами, що гнобили українців; над жидівськими військовими формаціями в рядах червоної армії; над жидівською "5-ою колоною" в Україні; над активним традиційним москвофільством жидів — громадин України і т. д., і т. д., але, як тільки якийсь жид потерпів від обстрілу під час війни — зараз ґвалт на цілий світ: "Петлюра погромщик; Українське військо — погромщики! всі українці — погромщики;"… У Шаргороді жадного погрому або насильства не було. Якраз навпаки: Чорноморці вивозили українців і жидів із району обстрілу на фурманках свого обозу, отже рятували жидів, а не громили їх.