Бій розгорявся з щораз більшою силою. Ворожа піхота вперто посувалася перебігом уперед, не зважаючи на великі втрати й демонструючи чималу відвагу та вміння маневрувати. Це вже не була та піхота, що з нею вела бій до цього часу 3-тя дивізія. Довелося відчути добру її підготову, дисципліну й тверду керуючу руку.
Славетні Чорноморці трималися завзято, хоч втрати їхні були чималі. Лягли смертю героїв командири 1, 2 і 3-ої сотень, поранено командира 2-го куреня, полк. Оржеховського, але він продовжував керувати куренем. Усього забито в цьому бою 10 старшин і 40 козаків, а поранено 80. Земська лікарня була повна поранених, як наших, так і червоноармійців. Медичний персонал 8-го полку і земський лікар із помічниками були дослівно в крові від операцій і перев'язок. Ранених, після перев'язки, поспішно вивозили на селянських возах до Томашполя.
У м. Комаргород вибухло кілька пожеж, але їх не було кому гасити, бо селяни повтікали й ховалися де тільки хто міг. По вулицях містечка блукала бездоглядно худоба селян; збентежений рев, тривожні бекання, мукання й хрюкання наповнювали повітря й змішувалися з несамовитим грюкотом вибухових гранат.
У полудень на фронті чорноморців наступила тиша. Панувала велика спека. Відважні куховари використали часовий спокій, щоб нагодувати юшкою стомлених чорноморців. О 16-ій годині бій розпочався наново. З Вапнярки до червоних підійшла колона піхоти з гарматами. Наші батареї розігнали її на всі сторони своїм влучним огнем. Відбігши, вона залягла лавою. За годину після того, з с. Антопіль вийшла широкою й густою лавою ворожа піхота; майже водночас піднялася до наступу та лава червоних, що, відступивши, була залягла. Дійшовши до лави Чорноморців на віддаль яких 500 кроків, червоні кинулися на Чорноморців із криком: "Ура! Ура!.. А-а-а!".. — відбилася луна.
Чорноморці зустріли атаку спокійно. Їх скоростріли діяли влучно й безперервно; рушнична стрільба була опанованою й рівнож доцільною, але запас набоїв малів і полк. Царенко просив про поповнення їх. Проблема забезпечення частин набоями була тоді тяжкою до належного розв'язання. Брак набоїв часто-густо в'язав дії нашої армії, змушував командирів до зміни їхніх оперативних плянів і лягав тягарем на майже кожне їхнє рішення. Я був змушений видати наказ відібрати всі набої від гармашів, стрільців у обозі й взагалі в тилу; навіть мої ординарці залишили собі лише по п'ять набоїв. Добре, що справа стрілен у гарматній бригаді виглядала краще. Полк. Чижевський забезпечив батареї по 500 на кожну гармату.
Тим часом бій дійшов до вирішальної стадії. Не зважаючи на завзятий опір Чорноморців, велика чисельна перевага червоних на цей раз перемагала. Ворожа піхота, що атакувала з боку села Антополя, вдерлась із півдня до м. Комаргород. К-ир 2-го куреня, полк. Оржеховський, що боронив цей відтинок франту, перед тим ранений, закривавлений і ослаблий від утрати крова, із жменькою, в порівнянні з атакуючими червоноармійцями, старшин і козаків, прийняв рукопашний бій. Йому нанесено 16 ран багнетами і він умер смертю лицаря; разом із ним впали на полі бою геройською смертю І його жменька старшин та козаків… Вічна слава незабутнім героям — Залізним!
Загальна ситуація 31-го серпня — 8-го вересня 1919 р. 14-та совєтська армія (45, 47 1 58 дивізії) маневруючи, проривається поміж українським 1 денікінським фронтом до Коростеня й з’єднується з 12-ою совєтською армією.
Полковник Оржеховський був старшиною б. російської армії, в ранзі полковника, командиром одного з її полків; був декорований всіма орденами, включно із старшинським орденом св. Юрія ("Ґеоргісвсмшй крест"). Походив із Поділля, мав родину: дружину й двох дорослих дітой. До української армії вступив зразу й опинився в частині Чорноморців. Цей скромний, поважний і чесний український патріот задоволився становищем командира куреня й безпретензійно підлягав значно молодшому від нього полк. Царенкові. Був справжнім лицарем під кожним оглядом. Чорноморський полк проходив одного разу на віддалі 6 кілометрів від його рідних Вендичан, де була дорога йому його родина, що її він не бачив цілих два роки, але події на фронті стали йому на перешкоді мати бодай коротку відпустку. "Не можу в такий момент покинути свого куреня", — казав він. Почуття обов'язку взяло верх над почуттям любови до найближчих і найдорожчих йому. Тіло цього лицаря "пар-ексцелянс" поховано під акомпаньямент вибухів ворожих гранат, на цвинтарі м. Комаргород. Про його геройську смерть і місце поховання повідомлено його родину. Поцілунком у чоло Комдив віддав останню прощальну пошану мертвому лицареві від себе, дивізії й славетних Чорноморців. А скільки таких героїв залишилося невідомими!.. Коли запалиться вічний вогонь перед пам'ятником невідомим героям української визвольної боротьби в столиці України — Києві?..