Розділ ХХV
Зміна на нашу користь на Проскурівському фронті. Перехід Української Галицької Армії р. Збруч. Наступ групи отамана Ю. Тютюника на ст. Жмеринка. 3-тя дивізія провадить бої за підступи до ст. Вапнярка. Захоплення станції Вапнярка
У другй полонині липня 1919 року тяжке становище на фронті нашої проскурівської групи, що складалася з Запорожців і Січових Стрільців, поволі тратить свій критичний характер. Успішний контр-наступ цих наших бойових частин змушує ворога до загального відступу. 24-го липня Запорожська група переслідує червоних у напрямку м. Ярмолинці, а Січові Стрільці — на м. Городок. У половині липня, того року, розпочався перехід УГА р. Збруч. Шикувався спільний наступ обох армій. УГА зосереджувалася за фронтом проскурівської групи. Один із її корпусів вже вирушив із м. Дунаївці до м. Нова Ушиця. Налагоджено зв'язок із штабом армії. Група от. Тютюника-Божка поволі наближалася з боями до ст. Жмеринка. Загальна ситуація на всьому фронті Армії УНР покращала, зміцнилася.
Комдив 3 рішив перейти до наступу. Ситуація вимагала скупчення всіх сил дивізії для міцного удару, але вона не була в стані заатакувати ворога всіма своїми силами, бо 9 полк мусів прикривати ліве крило 3-ої дивізії з боку Жмеринки. До червоних підійшли свіжі сили і тому Комдив просив Штаб Армії спонукати отамана Тютюника до пожвавлення його дій.
7-ий Синій полк усе ще тримався біля ст. Юрківка. Щодня він провадив бої з ворожими бронепотягами, успішно відбиваючи всі їхні спроби висадити десанти піхоти. Його новим завданням було захопити села — Горішківку і Жолоба. Здобувши ці села, 7-ий полк змушений був перейти до оборонних боїв проти ворожої піхоти, що її підвозили бронепотяги. І знову головну ролю в боротьбі з бронепотягами відігравала синя батерія. Цілий день, майже безперестанно, відбувався гримотливий артилерійський герць. У повітрі верескливий грохіт гармат і несамовите виття літаючих стрілен. Славетний командир синьої батерії, сот. Шура-Бура, влучним огвем змушує ворожі бронепотяги відійти до ст. Вапнярка.
Бої 3-ої Залізної дивізії за підступи до ст. Вапнярка.
Синя батерія стріляла півбатеріями. Перша вела бій з бронепотягами, а друга, під прикриттям піхоти, заходила, замаскованим обхідним рухом, в тил бронепотягам і зненацька відкривала огонь по залізниці. Така тактика змушувала червоні бронепотяги спішно відступати, під загрозою знищення тилового залізничного шляху, іноді під цільним нашим огнем. На протязі дня, один із бронепотягів так сильно ушкоджено нами, що його команда була змуяці рятуватися втечею. Покинутий брсшепотяг опинився в наших руках. Піхотні десанти, що вивантажувалися з бронспотягів, заганялися огнем нашої піхоти назад до вагонів, із великими для них втратами. До 200 червоноармійців взято в полон.
8-му Чорноморському полкові наказано вибити ворога з м. Комаргород. Під натиском Чорноморців, ворожа піхота відступила до міста, але біля земської лікарні прийшло до зустрічі з головними силами червоних Зав'язався упертий бій. Червоноармійці вживали ручні гранати, яких нам бракувало. Це затримало Чорноморців, але, коли запас тих гранат у червоних вичерпався, Чорноморці перейшли до атаки. У Комаргороді залунало: "Слава! Слава!"… На це комуністи, переходячи до контр-атаки, відповіли: "Ура-а-! Ура-а-!"… Зійшлися груди з грудьми. Розпочався рукопашний бій… Наші гармати мусіли припинити огонь, бо наші й червоні змішалися до купи в бою на багнети. З наказу Комдива, наша артилерія перенесла вогонь на тили ворога, а саме — на дорогу до Вапнярки. Раптом червона піхота розпочала відступ.
Енергійно переслідуючи відступаючих, Чорноморці взяли полонених, разом із зброєю. Несподівано, на східній околиці Комаргорода, Чорноморців заатакувано резервовими частинами ворога, водночас із двох напрямків: збоку Вапнярки й Антополя. Взяті в "кліщі", Чорноморці змушені були відступити до земської лікарні. Полк. Царенко доносить Комдиву про погіршену ситуацію й просить дати йому бодай одну свіжу сотню на допомогу. Комдив не мас такої до диспозиції і становище стає скрутним. Щоб рятувати полк, Комдив приймав ризиковне рішення: він забрав зайву обслугу батерій, їздових, обозних і, додавши два кулемети, повів цю збірну сотшо, під своїм командуванням, по південній околиці Комаргорода, в тил ворога.