Відступ 7-го Синього полісу. Бій Пластунської сотні під с. Северинівка.
Очевидно, хтось привів червоноармійців до порядку й незабаром їхня лава знову вийшла з села в енергійному наступі. Наступом кермувала вправна рука. По черзі, одна частина лави бігла вперед, а друга підтримувала її рясним рушничним і кулеметним огнем. Дзижчання в повітрі куль не переривалось. Пластунська сотня відступала під натиском переважаючих сил ворога етапами: підпустивши червоних на віддаль 500–600 кроків, сотня зупинялася, залягала й, почастувавши ворожу лаву рушничним і скорострільним огнем, піднімалася й рівнож перебігами з підтримкою, відходила на таку саму віддаль. До 5-ої години по полудні Пластунська сотня відійшла в той спосіб на приблизно 5 кілометрів. Це все для того, щоб виграти на часі, доки прийде допомога.
Тим часом 7-й Синій полк продовжував свій рух до Качківки. Перед самим тим селом, як уже про це згадувалося в попередньому розділі, Синіх зненацька заскочено нападом червоних партизанів Криворучка. Але 7-й полк зареаґував такою бравурною контратакою, що відділ Крнворучка відразу зник, разом із ним залишивши на полі бою своїх ранених і вбитих. Почувши про бій під Северинівкою, к-ир Синіх вислав на допомогу свою комендантську сотню з кулеметом Гочкіса, бо тоді ще не остаточно ліквідував бандитський напад Криворучка.
Під час відступу Пластунської сотні, надзвичайно додатню ролю відіграла кулеметна чота в двобою з ворожими скорострілами, відбиваючи спроби червоних кіннотників обійти позицію Пластунської сотні. Коли сотня відступила приблизно на пів дороги до Ямполя, до неї приєднався полк. Яворський на чолі свого антикомуністичного партизанського відділу, що складався з 50-ох партизанів і 2-ох кулеметів. Полк. Яворський був б. кадровим старшиною російської царської армії, українського походження. До армії УНР не вступив. Зорганізувавши самооборону, став у той спосіб "отаманом" повстанського відділу і був пострахом різних банд, притаманних тому часові, що грабували села. Прилучившись до Пластунської сотні, Яворський зайняв своїм відділом позицію на правому крилі Пластунів і прийняв активну участь в бою. На жаль, оба кулемети Яворського хутко ушкоджено ворожими кулями, а кулемет Лубенців ч. 2, що був на лівому крилі позиції, зужив усі набої, що їх мав і став рівнож нечинним. Під час бою забито юнака-кулеметника, який стріляв із скоростріла ч. 1, Котлярова. Був це інтелігентний і відважний та національно-свідомий юнак-патріот. Була це невіджалувана втрата. Спочатку його лише поранено, але, коли козак-кулеметник, Ванзінґлер, виносив раненого юнака з поля бою, на своїх плечах, друга куля поцілила його в голову й забила. Забитого заступив чотовий Є. Навроцький.
На протязі короткого часу, кулемет ч. 1 рівнож зужив усі набої й Пластунська сотня опинилася без кулеметної підтримки, а червоні все наближались… На щастя, якраз у цей критичний час, наспіла комендантська сотня 7-ого Синього полку й її кулемет Гочкіса почав косити червоних, а гармата кількома гранатами загальмувала дальший наступ ворожої лави. Тим часом, коли обидві лави взаємно себе обстрілювали, Синій полк, вирушивши з Ямполя, обійшов червоних уздовж Дністра й, уживши цей обхідний маневр, зненацька заатакував їх із тилу. Почувши стрілянину в запіллі ворога і зрозумівши, що Сині вже в тилу червоних, спільна лава Пластунської сотні, відділу Яворського і комендантської сотні Синього полку, заатакувала червоних із фронту. Почувши себе в кліщах, червоноармійці розгубилися і збентежені кинулися в розтіч, у східньому напрямку. Переслідуючи большевиків, 7-й Синій полк пройшов, лише з малим спротивом села — Трубусівку і Болган, але перед с. Баштанків наштовхнувся на поважніший опір. Зайнявши з бою це село, Синій полк опинився в безпосередньому запіллі червоної частини, що вела бій з 9-им Стрілецьким полком, що й вирішило долю ст. Кодима. Це й була та несподіванка для штабу 3-ої дивізії, що про неї була мова в XXIX Розділі.
Після бою під Северинівкою, кінний Лубенський полк перекинено з правого крила 3-ої дивізії на ліве, для інших спеціальних завдань. Хоч Лубенський полк був таким лише з назви, якщо йде про його чисельність, хоч не всі старшини-лубенці були українцями, то все ж, не зважаючи на це, за весь час прикомандирування його до 3-ої дивізії, Лубенський полк виконував усі покладені на нього Комдивом обов'язки, не лише льояльно, але й добре. Усе ж, треба спеціяльно підкреслити бій його пластунської сотні під Северинівкою, як зразковий бій малої частини з ворогом, що мав над нею значну чисельну й збройну перевагу. В тому нерівному бою, Пластунська сотня виявила надзвичайну витривалість і боєздатність, а її командир, сот. Кобчук, ще до того й духове і нервове опанування. Ця невеличка сотня й кулеметна чота, з їхніми командирами, сот. Кобчіком і чотовим Навроцьким, заслуговує на підкреслення їхніх заслуг.