Підполк. В. Зарнцький, б. к-ир прикомандированої до 9-ого Стрілецького полку, 3-ої батерії:
"Не пройшло й години, коли колона полку ввійшла до села, як нагло в селі почалася стрілянина з рушниць і скорострілів. Не бачучи, що в селі діється, не можна було стріляти — батерія не мала цілі.
Жах мене брав, що батерія не могла боронити своїм вогнем полку, на якого зненацька напала ворожа кіннота у кількости одного полку, що маршував аванґардом Денікінської кінної дивізії, яка прямувала з Гайсина до Тульчина. В короткому часі, сотня ворожої кінноти виїхала з Клевані й гнала чвалом в напрямку батерії. Два скоростріли відкрили з лісу огонь по кінноті. Батерія була в поготівлі на позиції, але не стріляла, очікуючи, щоб кіннота під'їхала ближче, але кіннота повернула і зникла в селі. Незабаром прийшло до батерії кілька старшин з полку, що втікли з села і оповіли, що діялося в селі і що к-ир полку, полк. Євтушеико застрілився, щоб не иопасти до полону.
Коли засутеніло, 3-тя батерія, сотня піхоти 9-го полку, коло 50 стрільців, що втікли лісом із села й долучилися до батерії, табір полку, що був залишений при батерії, уся ця "гармада" відступала, заховуючій чуйну охорону маршу вночі, на захід, в напрямі Вапнярки. Дорога була розмокла, падав дощ із снігом і тому приспішити марш було неможливо, Другого дня батерія прибула до району Журавлівки. За кілька днів туди стягнуто 3-ту гавбичну і 6-ту легку батерії 4-го гарматного полку."
Сот. інж. В, Романовський, б. к-ир кулеметної сотні 9-го полку:
"У другій половині жовтня 1919 року, 9-ий Стрілецький полк, що в ньому я був командиром кулеметної сотні, одержав наказ зайняти м. Ладижин. Маршрут — через село Клебань. Напередодні бою, 31 жовтня, новопризначений к-ир полку, полк. Євтушенко, викликав до себе командирів куренів і сотень, щоб запізнатися з командним складом полку і обміркувати ситуацію. Пішов і я. Полк. Євтушенко поінформував нас, що м. Гайсин уже захоплено денікінцями й тому, правдоподібно, Ладижин, поки ми туди дістанемось, буде рівнож ними зайнятий, отже, треба підготовитися до бою. К-ир полку — молода людина, років тридцяти — зробив на нас добре враження.
На другий день, ранком, ми вирушили й у короткому часі підійшли до с. Клебань. Село в яру, перетяте посередині болотнистою річкою, з єдиним — і до того досить слабеньким — дерев’яним мостом. З нашого боку високий берег, що майже прилягав до лісу; з протилежного боку села — невисокий підйом, у напрямку на Ладижин — Гайсин. Підійшовши до села, полк зупинився на крутому березі і к-ир полку вислав кінну розвідку в бік Ладижина. Незабаром наша кінна стежа зустрінулася в селі з такою ж стежею денікінців. Після короткої стрілянини, денікінці відступили в напрямку Ладижина, а наша стежа повернула назад і доклала про це к-рові полку. Вислухавши, полк. Євтушенко дав наказ полкові спуститися вниз, перейти річку й село і зайняти позицію на протилежному боці села, на терені, що повільно піднімається вгору.
На мою думку, цей наказ був трагічною помилкою к-ра полку, що в своїх наслідках і спричинився до розгрому полку. Я дуже добре пам’ятаю мою останню розмову з полк. Євтушенком. Я все намагався тоді переконати його, що нам значно вигідніше зайняти позицію тут, на горі, дене ми зараз стоїмо — перед селом, коло лісу. Перш усього, казав я, тут дуже добрий розгляд, а подруге, в скрутний мент можна відступити до лісу, до якого денікінська кіннота не піде; окрім того, під час затяжного бою, нам може прийти на допомогу Синій полк, що був у той час недалеко від нас. За селом позиція невигідна ще й тому, що ми будемо внизу й мало що зможемо побачити, а денікінці будуть зверху й наша позиція для них як на долоні … Поза тим усім, треба ще й прийняти на увагу, що в разі невдачі, відступ через слабенький місток, на болотистій річці, може мати для нас трагічні наслідки. Нарешті, переконував я, — і це саме головне, — денікінцям буде легко нас обійти. Полк. Євтушенко терпеливо вислухав мене до кінця, але свого рішення не змінив і 9 полк зайняв позицію за селом, на схилі терену.
Бій, що почався після того, тягнувся до пізнього вечора. Я зняв усі свої кулемети з тачанок і зайняв позицію на віддалі ¼ кілом. Усі атаки ворожої кінноти ми відбили дуже успішно. Як виявилося, (про це довідалися ми пізніше) проти нас наступали 2-й Лабінський Кубанський кінний полк і Сводно-Козачий кінний полк. Денікінська юнацька піша школа була під час бою в резерві, в м. Ладижин. Командиром денікінської групи був полк. Гетьманов. Переконавшись, що його кіннота не всилі з нами впоратися, він викликав із резерви юнацьку школу.