– А якби я запропонувала тобі… – татарка перейшла на шепіт і проговорила Марині на самісіньке вухо, – тікати зі мною до України?
– Панночка… насміхається наді мною?
Аліє похитала головою.
Марина на мить полишила свою роботу та недовірливо покосилася на Аліє.
– Дорога дуже довга, – нарешті сказала вона. – І небезпечна.
– То так ти хочеш повернутися на батьківщину? Ти краще будеш прислуговувати в гаремі, ніж принаймні спробуєш ще раз побачити своїх рідних?!
– Це було б самогубством, – коротко відрізала Марина. Її наївний телячий погляд раптом став холодним й осмисленим.
– Ти не розумієш… Я все продумала. Ми поїдемо не самі.
– Ми..?
– Так! – ледь не викрикнула Аліє, і трохи тихіше продовжила: – Я вирішила тікати звідси. Нехай я не спроможна звільнити Лукаша, але я можу втекти сама й передати його послання матері! Ти поїдеш разом зі мною? Ми поїдемо в Україну, розумієш? – Аліє збуджено затрусила служницю за плече, а та лише важко зітхнула, безперестанку кліпаючи своїми великими очима.
– Я не… Я не знаю… Хто такий цей Лукаш?
У двері зненацька постукали.
– Хто ще там? – нервово кинула Аліє.
Марина підійшла до дверей й безшумно їх відчинила.
На порозі стояв Махмуд, він був старшим братом Аліє, котрий покинув гарем, коли дівчині було лише шість років. Втомлені очі – сині, як у матері, – бліда шкіра та нетверда хода свідчили, що він нездоровий. Проте Махмуд намагався триматися прямо, гордо здіймаючи вгору вольове підборіддя.
– Доброго вечора, сестричко, – похмуро привітався він татарською.
Підхопившись із крісла, Аліє Ханим схилилася в поклоні, ховаючи за розплетеним волоссям очі, у яких дедалі більше розгорався недобрий вогонь.
– Як твоє здоров’я, добрий мій брате?
– Було б набагато краще, якби ти мене не засмучувала, – холодно дорікнув Махмуд. – Скажи мені, люба сестричко, ти ходила до того ув’язненого козака, який мене ледь не вбив?
– Я ходила дивитися на польську шляхтянку, на її вбрання й манери, – усе ще не підводячи голови, якомога спокійніше відповіла дівчина та відвернула обличчя від світла лампадки.
Махмуд повів бровою.
– Якщо хочеш, я тобі з походу сотню таких сукенок, розшитих золотом і перлами, привезу! Тільки скажи – я ж усе заради тебе зроблю! Але навіщо ти просила батька за того бісового козака?! – мало не викрикнув Махмуд-ага, переходячи на українську. Це була мова їхньої матері, якою вони часто спілкувалися дітьми.
– Я… Мені зробилося шкода його… він же подарував тобі життя!
– Якби не він, то ніякого бунту на галері не сталося б! Нехай ми й вирізали їх усіх до одного, але й вони нам завдали клопоту. А найголовніше – раби тепер знають, що це можливо. Бо чутки, як бачиш, швидко розходяться.
Не дивлячись більше на сестру, Махмуд опустився в крісло. Його погляд був похмурим, він видавав занепокоєння, а опущені долі куточки губ – неприховану злість.
Аліє Ханим схилила голову ще нижче.
– Подаруй мені свого пістоля, – несподівано попросила вона.
– Навіщо? – Махмуд здивувався, але несвідомо потягнувся за пістолем, якого разом із шаблею завжди носив при собі.
– Ти ж казав, що все для мене зробиш, от і перевіряю. Вважай, що це моя примха, добрий мій Махмуде-ага.
– Добре. Тримай, – витончений пістоль зі срібним гравіруванням ліг на стіл.
– А ще порохівницю, набої та кресало.
– Кого ти стріляти надумала? – здивовано підняв брови Махмуд, зиркаючи з-під лоба на дівчину.
– Поштових голубів, – видавила з себе посмішку Аліє.
Виконуючи забаганку супутниці своїх дитячих ігор, усього на півтора року молодшої сестри, Махмуд залишив на столі мішечок із кулями, порохівницю та кресало. Тьмяне світло лампади відводило погляд досвідченого в бою, проте нечутливого до дівочих переживань воїна від розчервонілого обличчя Аліє. Хоча дівчина була певна, що й при денному світлі брат не помітив би переміни в ній. Із сумом та якоюсь незрозумілою тугою Аліє раптом усвідомила, що, крім норм поведінки, прописаних шаріатом, і кровних вуз, між нею та братами нічого більше не існувало.
Два дні минули для Аліє, ніби в мареві. Та мимолітна зустріч із Лукашем ніби додала їй мужності, пробудила від довгого сну, змусила замислитися й ризикнути. Уперше Аліє брехала батьку та матері, уперше порушила заповіді Аллаха… У її житті з’явився новий бог. Чи, може, він був із нею від народження. Вирощена християнкою в мусульманській країні, Аліє завжди мала двох богів, але тепер їй хотілося надати перевагу богу її матері. Богу Лукаша…