Степ витяг щось із бардачка.
— Іди за мною й побачиш. Тільки тихо, будь ласка.
Вони були на вулиці Дзандонай, неподалік від церкви. Зайшли у вузьку хвіртку. Пройшли темною доріжкою поміж кущів.
— Ось тут пролізай.
Степ підняв край сітки, відірваної внизу. Бабі нахилилась, рухаючись обережно, щоб не заплутатись у ній. Ще мить — і Степ також був поряд. Йшли у темряві по коротко підстриженому газону. Місяць підсвічував усе довкола. Вони були всередині житлового комплексу.
— Але куди ми йдемо?
— Цс-с, — Степ показав, щоб вона мовчала.
Потім, перелізши через низенький мур, Бабі почула шум. Це був далекий сміх чи гомін. Степ усміхнувся їй і взяв за руку. Вони вийшли з-за куща і — ось він, перед їхніми очима. Осяяний місяцем, прозорий і блакитний, спокійний, облямований ніччю. Великий басейн. У ньому були вже кілька хлопців. Вони плавали там, не надто галасуючи. Маленькі хвилі вихлюпувались за борти і завмирали в траві довкола. Це відчувалося, ніби дивне дихання — ця вода, що гойдалась туди-сюди й губилась у порожнечі невеликої ґратниці.
— Йди сюди.
Вони підійшли до басейну. Кілька хлопців привіталися з ними.
Бабі розрізнила їхні мокрі обличчя. Всі вони були друзями Степа. Вона вже запам’ятала кілька імен. Сицилієць, Гак, Кролик. Такі імена було легше запам’ятати, аніж звичайні, коли всіх звати Андреа, Фабіо чи Марко. Там був Полло та навіть Палліна, яка підпливла до бортика.
— Чорт забирай, я була впевнена, що ти не прийдеш! Я програла парі.
Полло відтягнув її від бортика.
— Бачиш, а що я казав?
Вони засміялися. Палліна спробувала занурити його голову під воду, але їй це не вдалося.
— Тепер мусиш платити!
Вони відпливли, бризкаючи одне в одного й цілуючись. Бабі спитала себе, що ж було на кону в тому парі. Потім занепокоїлась своєю набагато серйознішою проблемою.
— Степе, але ж я не маю купальника!
— Та в мене теж тільки «боксери». Яка тобі різниця, купальників майже ні в кого нема.
— Але ж холодно, — спробувала вона докинути відмовку.
— Я приніс рушники, коли будемо вилізати. Один для тебе. Ходімо, досить вагань.
Степ зняв куртку. Відтак весь його одяг опинився на землі.
— Я тебе вкину туди одягненою, і це буде гірше. Ти ж мене знаєш.
Вона поглянула на нього. Це вперше вона бачила його роздягнутим. Срібні мазки місячного сяйва підкреслювали рельєфні мускули. Ідеальні кубики на животі, грудні м’язи — міцні й чітко окреслені. Бабі зняла олімпійку. Його прізвисько було правильним, подумала вона. Він справді був на десять з плюсом. За кілька хвилин вони обоє вже були у воді. Пливли поряд. Холодні мурашки змусили її здригнутися.
— Бр-р, холодно як.
— Зараз зігрієшся. Обережно: не пірнай з розплющеними очима. Тут повно хлору. Це — перший відкритий басейн у цьому районі, ти знала? Це щось на кшталт інавгурації. А скоро — літо. Гарний басейн, еге ж?
— Надзвичайно гарний. Він нагадує мені відео Брюса Вебера54 з родиною Діллон, коли вони робили «poolhoping» і заходили на вілли, щоб купатися в басейні вночі.
— Чиї відео?
— Брюса Вебера…
— Ніколи не чув про такого… Ми це робимо вже купу років. Іди сюди.
Вони підпливли до бортика. Бабі помітила, що повсюди були пляшки, нещодавно відкорковані. Степ узяв одну з них.
— Тримай, пий.
— Та я ж не п’ю.
— Воно тебе зігріє.
Бабі взяла пляшку й почала пити. Відчула, як щось свіже, трішки терпке та газоване, полилося в горло. Смак був приємний. Передала пляшку Степові, усміхаючись.
— Непогано, мені подобається.
— Ще б пак, це ж шампанське.
Степ відпив з пляшки довгим ковтком. Бабі роззирнулася. У цьому басейні було щонайменше двадцять осіб. Вони скупчилися маленькими групками біля бортиків басейну в місцях, де стояли пляшки. Хтозна, чи то все шампанське? Де вони його взяли? Точно вкрали і його.
— Тримай. — Степ віддав їй пляшку.
Вона вирішила не вагатися й відпила ще ковток. Але погано розрахувала й сьорбнула забагато. Мало не захлинулася, й шампанське з усіма своїми бульбашками побігло їй через ніс. Закашлялась. Степ розреготався. Зачекав, поки вона віддихається. Потім попливли разом до кутка басейну. Кущ, більший за інші, закривав цей куточок від місячного світла. Крізь нього проходили лише окремі срібні промінчики, які невдовзі розсипались по її мокрому волоссі. Степ подивився на неї. Вона була прегарна. Поцілував її свіжі губи, й за мить вони вже обіймалися. Їхні майже голі тіла вповні торкалися одне одного — уперше. Огорнені цією холодною водою, тіла шукали й знаходили тепло — пізнаючи одне одного, хвилюючись, іноді сором’язливо віддаляючись. Відтак Степ трохи проплив і повернувся з новим трофеєм.