— Ось, ця ще повна.
Ще одна пляшка. Бабі усміхнулась і відпила, цього разу повільно, щоб знову не захлинутися. Смак здався їй ще кращим. Потім пригорнулась до нього, знайшла його губи. Продовжували цілуватись ось так, у цій свіжості. Вона почувалася невагомою і не розуміла чому. Це звичайна дія води, чи тут причетне також шампанське? Відхилилась, поклала голову на воду, і на мить та їй перестала крутитися. Вона чула і водночас не чула шуму довкола. Її вуха завдяки маленьким хвилькам час від часу опинялись над водою, і тоді дивні й приємні звуки долинали до неї, ще більш оглушуючи. Степ, що тримав дівчину в обіймах, прокрутив її довкола себе. Вона розплющила очі. Легкі водяні брижі пестили її праву щоку, а маленькі пустотливі бризки час від часу долітали до губ. Їй хотілось сміятися. У височині світло-сріблясті хмари повільно пливли по синій безкрайності. Вона підвелася. Обійняла його за сильні плечі й пристрасно поцілувала. Він подивився їй просто у вічі. Поклав мокру руку їй на лоба і, гладячи волосся, відвів його назад, відкриваючи обличчя.
Потім спустився донизу, уздовж щоки, до підборіддя, далі по шиї, по грудях у мурашках холоду та хвилювання, обрамлених водою, і ще нижче, туди, де сьогодні ввечері він перший насмілився її гладити. Вона обійняла його ще міцніше. Поклала підборіддя йому на плече і примруженими очима подивилась удалину. Напівпорожня пляшка гойдалась на хвилях неподалік. Вгору-вниз. Вона подумала про скручену цидулку всередині пляшки: «Допоможіть. Але не рятуйте мене». Потім заплющила очі й затремтіла, і не тільки від холоду. Її пронизали тисячі почуттів, і раптом вона збагнула. Це її кораблетроща.
— Бабі, Бабі.
Вона почула, як її хтось голосно кличе і трясе. Розплющила очі. Перед нею стояла Даніела.
— Ти хіба не чула будильника? Ну ж бо, рухайся, бо запізнимося. Тато вже майже одягся.
Сестра вийшла з її кімнати. Бабі перевернулася в ліжку. Подумала про цю ніч, про Степа, який зайшов до квартири потайки. Втеча на мотоциклі, купання в басейні з Палліною та іншими. Шампанське навхильки. Він і вона у воді. Його рука. Мабуть, їй усе це наснилося. Торкнулась волосся. Воно було сухе. Шкода, це був сон, прегарний, але просто сон, нічого більше. Висунула руку з-під ковдри й навпомацки пошукала радіо. Знайшла й увімкнула. Підбурювана старою веселою піснею від «Simply Red» підвелася з ліжка. Вона почувалася все ще сонною і — що було вже дивно — трохи боліла голова. Підійшла до стільця, щоб одягнутися. Шкільна форма висіла там, а от решту одягу вона не підготувала. «Смішно, — подумала вона, — я забула. Це уперше. Батьки таки мають рацію. Мабуть, я справді змінююсь. От стану такою, як Палліна. Вона така забудькувата, будь-що може загубити чи забути. Ну що ж, тоді ми будемо ще більшими подругами».
Висунула першу шухлядку. Витягла бюстгальтер. Потім, риючись у білизні в пошуках трусиків, знайшла милий сюрприз. Схований на самому споді маленький целофановий пакет із мокрою білизною. Легкий запах хлорки поширився кімнатою. То це був не сон. Цей бюстгальтер і ці трусики вона поклала на стілець напередодні ввечері, як завжди, просто вночі використала їх як купальник. Усміхнулась. Потім раптом згадала себе в його обіймах. Це правда, вона змінилася. Дуже. Почала вдягатися. Вбрала форму і, вже взуваючись, раптом дійшла до рішення. Вона йому ніколи не дозволить більшого. Нарешті заспокоєна, поглянула у дзеркало. Її волосся було таким, як завжди, й очі такі самі, як тоді, коли вона їх легенько підводила кілька днів тому. Навіть губи були такими само. Вона розчесалася, усміхаючись, поклала щітку на місце і вибігла до кухні, щоб поснідати. Вона ще не знала, що дуже скоро знову мінятиметься. Так сильно, що проходитиме перед дзеркалом і не впізнаватиме себе.
54 Брюс Вебер (нар. 1946) — американський фотограф та режисер, що спеціалізується на моді, зокрема на чоловічому ню.
54
Брюс Вебер (нар. 1946) — американський фотограф та режисер, що спеціалізується на моді, зокрема на чоловічому ню.
46
Джаччі спустилась до актової зали. Привіталася з кількома знайомими матерями й пройшла углиб приміщення. Там в одному з крісел сидів, розвалившись, хлопець у темній куртці та сонцезахисних окулярах. Він поставив одну ногу на бильце, а на додачу ще й курив із нахабним виглядом. Відкинувши голову, пускав кільця диму.
Джаччі отетеріла.
— Вибачте?
Хлопець і вухом не повів. Джаччі підвищила голос: — Вибачте?