— Джоне, можна?
— О, Степе, заходь.
Бабі увійшла за ним. Знічено зачинила за собою двері. Війнуло сильним запахом алкоголю. Принаймні спирт там є, треба лише побачити, чи вони його використовують. Джон сидів на чомусь на кшталт барного стільця і чаклував над плечем білявої дівчини, що примостилася перед ним на ослінчику. Чувся звук машинки. Бабі він нагадав стоматологічну бормашину. Будемо сподіватись, що цей агрегат робить не так боляче.
Дівчина дивилась просто перед собою. Можливо, їй було боляче, та, хай там як, вона не бажала це показувати. Якийсь хлопець, що стояв, притулившись до муру, закрив «Спортивний кур’єр».
— Боляче тобі?
Дівчина з дуже білою шкірою й еластичною бретелькою кофтинки, спущеною з плеча, відповіла кволим голосом: — Ні.
— Ну ж бо, тобі боляче.
— Я сказала: ні.
Хлопець повернувся до читання газети. Здавалося, що йому майже прикро, що їй не болить. Може, йому свого часу було боляче.
Бабі роззирнулась. На стінах були розвішані малюнки на будь-який смак: птахи, риби, метелики, дракони, тигри. Трохи нижче, над столиком, заставленим пляшечками з фарбами, було кілька фотографій. Джон, сфотографований зі своїми клієнтами, яким він щойно зробив татуювання. Там були біляві дівчата та дивні м’язисті типи з довгим волоссям. Усі усміхалися, демонструючи свої татуювання. На одній із більших фотографій мускулистий чолов’яга з лисим черепом демонстрував велетенського блакитного дракона по всій спині. Трохи нижче інший тип вказував собі на груди, де була витатуювана така ж троянда, як на бензобаку його мотоцикла. Здавалося, вони всі щасливі, що зробили татуювання. Бабі поглянула на біляву дівчину, з плечем якої зараз порався Джон. Чому вона не усміхалась? Вираз її обличчя був дивним. На якусь мить вона поморщилась від болю. Якби її сфотографувати зараз, Джон не знав би, куди подіти її фото.
— Ось, готово. — Джон прибрав машинку й наблизився до плеча, щоб краще роздивитись власну роботу. — Ідеально!
Дівчина зітхнула з полегшенням. Витягнула шию, щоб зрозуміти, чи поділяє вона ентузіазм Джона. Бабі й Степ зацікавлено наблизилися. Хлопець припинив читати і також витягнув шию. Усі роздивлялися мовчки. Дівчина роззирнулась, шукаючи схвалення.
— Гарно, еге ж?
Тисячобарвний метелик виблискував на її плечі. Шкіра трохи спухла. Кольори, свіжі, змішані з червоною кров’ю, здавалися особливо яскравими.
— Дуже гарно, — усміхаючись, відповів, мабуть, її хлопець.
— Так, дуже, — Бабі теж вирішила підтримати дівчину.
— Ось, тримай оце. — Джон замотав її плече еластичною марлевою пов’язкою. — Маєш промивати її щоранку упродовж кількох днів. Побачиш, інфекції не буде!
Дівчина стисла зуби й глибоко вдихнула, потім зітхнула.
Бабі усміхнулася. Одне було беззаперечним. Принаймні після закінчення роботи Джон алкоголь точно використовує.
Тип витягнув сто тисяч лір і заплатив. Потім усміхнувся і обійняв свою дівчину зі свіжим татуюванням.
— Ой, так мені боляче!
— Вибач, сонечко. — Він узяв її трохи нижче за лікоть і вийшов з нею з цього псевдокуреня, питаючи себе, чи їй справді було боляче, а чи вона просто мстилася за його попередню поведінку.
— Ну, Степе, покажи мені, як там твоє татуювання…
Степ закотив правий рукав куртки. На його мускулястому передпліччі з’явився орел з вогняно-червоним язиком. Степ зробив рухи рукою, ніби піаніст. Його жили заграли під шкірою, оживлюючи ці великі крила.
— Воно справді гарне. — Джон із задоволенням подивився на результат власної праці. — Може, варто трішки додати кольору…
— Може, незабаром. Сьогодні ми тут задля неї.
— Ага, задля цієї гарної синьйорини… І що б ви хотіли зробити?
— По-перше, я не хотіла б, щоб було боляче, і потім… ви щоразу стерилізуєте цю машинку?
Джон заспокоїв її. Викрутив голки й простерилізував їх алкоголем на її очах. Ці блакитні очі слідкували за кожною найдрібнішою операцією, усе тривожніші в передчутті.
— Ти вже вирішила, де його зробиш?
— Не знаю, я б хотіла у місці, яке не впадає у вічі. Бо якщо помітять батьки — кепсько мені буде.
Вона тут-таки пошкодувала про цю фразу. Бо кепсько буде у будь-якому разі. Вирішила не думати про це.
— Ну, — усміхнувся їй Джон, — я багато татуювань набив на сідницях або ж на голові. А одного разу прийшла американка, яка наполягала зробити його собі… ну, там… ти зрозуміла де… еге ж? Мені навіть довелося спочатку там усе поголити!
Джон розреготався, показуючи жахливі жовті зуби. Бабі подивилась на нього збентежено. О Господи, та він маніяк.