— Бідна Пампушечко, я пом’яв тобі «Веспу».
Потім піднявся до квартири. Рафаелла вже на нього чекала. Це був найгірший допит у його житті, гірший за ті, що показують у фільмах. Рафаелла була тільки поганим поліцейським, іншого — того доброго, який у фільмах ставиться до тебе по-дружньому, приносить склянку води чи цигарку — не було.
— Ну, то можна дізнатись, як усе пройшло? Розповідай!
— Добре, ні, навіть дуже добре. Степ — достойна людина, хороший хлопець. Там нема чого перейматися.
— Як це — «нема чого перейматися»? Він же розтрощив носа Аккадо?
— Може, той його спровокував. Що ми про це знаємо? А потім, Рафаелло, скажімо чесно: Аккадо таки страшенний зануда…
— Що ти верзеш? А ти йому наказав дати спокій нашій дочці? Що він не повинен бачитись з нею, телефонувати їй, забирати її зі школи?
— Насправді ми до цього не дійшли.
— То що ж ти йому сказав? Що ви робили до цієї години? Дванадцята ночі!
Клавдіо здався.
— Ми грали у більярд. Подумай тільки, кішечко, ми обставили двох задавак! Я забив дві останні кулі. І навіть виграв сто штук. Класно, га?
— Класно? Ти — ідіот, як завжди, ні на що не здатний. Ти п’яний, від тебе смердить димом, і ти навіть не зміг поставити на місце того кримінального типа!
Рафаелла розвернулася й пішла геть, розлючена. Клавдіо зробив останню спробу заспокоїти її.
— Рафаелло, зачекай!
— Що ще?
— Степ сказав, що він закінчить університет.
Рафаелла з силою захряснула двері й зачинилася у спальні. Ця остання брехня ніяк не зарадила. «Чорт забирай, вона таки справді розізлилася. Для неї цей шмат паперу — все. Зрештою, вона мені так і не пробачила, що я не захистив диплом». Потім, із гіркотою від цієї останньої думки, почвалав, п’яний, до ванної. Підняв кришку унітаза, і його знудило. Коли він уже роздягався, з кишені піджака випала якась цидулка. Підняв її. Втомлена усмішка з’явилась на його обличчі. Це був номер Франчески. Прекрасна дівчина з ебонітовою шкірою та волоссям, як вороняче крило, мабуть, поклала його туди, коли цілувала його в машині. Перечитав номер. Так, ця сцена нагадала йому фільм «Метелик». Стів Маккуїн у тюрмі отримує записку від Дастіна Гофмана і, щоб її не прочитали сторонні, ковтає її. Клавдіо завчив номер напам’ять, але потім викинув цидулку в унітаз. Якби він спробував її ковтати, його б ще раз знудило. Спустив воду, вимкнув світло, вийшов з ванної та ліг у ліжко. Полежав, ніби пливучи над простирадлом, усе ще трохи напідпитку. Голова крутилася, і здавалось, що його ніби щось м’яко розгойдує. Який грандіозний вечір. Пречудовий удар. Неймовірний карамболь. Пиво, віскі, його друг Степ. Вони виграли двісті штук. А Франческа? Вони танцювали разом, він її обіймав і піднімав це пружне тіло. Згадав її чорне волосся, її ебонітову шкіру, її м’який поцілунок у машині, ніжний та чуттєвий, її запах. Збудився. Подумав про той аркушик, що знайшов у себе в кишені. Це було чітке запрошення. Вона згодна. Це буде легко. «Завтра я їй потелефоную. О Боже, який там був номер?»
Спробував повторити його про себе. Потім заснув у розпачі. Він його забув.
50
— І ви виграли? — Полло не йняв віри власним вухам.
— Ми у них виграли двісті штук — рівнесенько!
— Поклянися. Отже, цей батько Бабі — приємний тип?
— Неймовірний. Просто як брат. Подумай тільки, Франческа мені сказала, що шаленіє від нього.
— А мені він здавався дурним!
— Чому це, коли ти його бачив?
— Коли заходив до тебе додому по собаку.
— А, так. До речі, як там Арнольд?
— Супер. Знаєш, цей собака — справді розумний. Я упевнений, що ще трішки — і він навчиться приносити предмети. Ось позавчора я був перед будинком, кинув йому палицю, і він побіг її піднімати. Щоправда, потім він почав гратися з якоюсь болонкою. Він на будь-яку стрибає, бідолаха, здається, раніше йому взагалі не давали злучатися!
Степ зупинився перед під’їздом.
— Ми прийшли. Дуже тебе прошу — поводься пристойно.
Полло докірливо подивився на друга.
— Чому? Хіба я і так не поводжуся пристойно?
— Ніколи.
— Ах так? Але ж я пішов з тобою, щоб зробити тобі послугу.
Піднялися на третій поверх. Бабі працювала нянею Джуліо, сина подружжя Маріані, білолицього білявого хлопчика п’яти років.
Бабі чекала його на порозі.
— Привіт. — Степ поцілував її.
Вона здивувалась, побачивши разом з ним Полло.
Той пробурмотів щось, що мало означати «привіт», і одразу ж усівся на диван поряд із хлопчиком. Перемкнув канал, шукаючи чогось кращого за ці дурні японські мультики. Джуліо, звісно, запротестував. Полло спробував його вмовити: «Ні, зараз почнуться кращі. Зараз буде про черепах, що літають». Джуліо одразу ж піймався на гачок. Усівся, дивлячись «Суд у понеділок» і з надією чекаючи на обіцяне. Бабі пройшла на кухню зі Степом.