57 «Colpo grosso» — італійська телепрограма в жанрі еротичного вар’єте; п’ять сезонів ішли з 1987 по 1992 рік.
Альдо Біскарді — спортивний журналіст, ведучий кількох телепрограм у 1980–1990-х роках.
«Colpo grosso» — італійська телепрограма в жанрі еротичного вар’єте; п’ять сезонів ішли з 1987 по 1992 рік.
56
57
51
Наступного ранку Степ прокинувся й пішов до спортзалу. Але не для того, щоб тренуватися. Він декого шукав. І зрештою знайшов. Його звали Джорджо. Це був п’ятнадцятирічний хлопець, який безмежно ним, Степом, захоплювався. І він був такий не один. Друзі Джоржо також говорили про Степа, як про божка, про живу легенду, про ідола. Вони знали всі історії про нього, усе, що передавалося з вуст у вуста, і своїм захопленням вони тільки підсилювали усі ці міфи. Цьому хлопцеві можна було довіряти. Він був єдиним, кого Степ міг би попросити про таку послугу і не ризикувати втратою іміджу. Крім того, там, де закінчувалось захоплення, починався страх.
Трохи пізніше Джорджо вже заходив у Фальконьєрі. Швидко й непомітно проминув коридори й увійшов до третього «Б», класу Бабі. Джаччі вела урок, але дивним чином нічого йому не сказала. Директорка, коли дізналась про цей випадок, мало не луснула від злості.
Бабі забракло слів. Сиділа й дивилась на велетенський букет червоних троянд на своїй парті. З усмішкою прочитала записку:
Мої друзі — просто жах, але я тобі обіцяю, що сьогодні ввечері у мене вдома ми будемо наодинці. Хтось, хто просто проходив повз.
Новина швидко розлетілась школою. Ніхто ніколи не робив такого. Після уроків Бабі вийшла з дверей Фальконьєрі з величезним букетом троянд, усунувши останні сумніви. Тільки й розмов було, що про неї. Даніела пишалася сестрою. Рафаелла ж іще дужче розлютилася і знову налетіла на Клавдіо.
Після обіду Степ був зайнятий збіркою коміксів Пацієнци, яку він щойно купив, аж раптом подзвонили у двері. Це була Палліна.
— Ох, спочатку мені довелося попрацювати амурчиком, а тепер от — поштаркою. Що мені доведеться робити наступного разу?
Степ засміявся. Потім узяв з її рук пакунок і попрощався з нею. Відкрив його. Там був квітчастий кухонний фартушок і записка:
Приймаю запрошення, тільки якщо куховаритимеш ти сам, причому вдягнувши мій подарунок. П. С. Прийду сама о восьмій тридцять. Раніше не можу, бо батьки будуть удома.
Трохи пізніше Степ був уже в офісі брата.
— Паоло, мені сьогодні ввечері вкрай потрібна вільна хата.
— Але ж я запросив Мануелу.
— Ну то запросиш на інший день… Ну ж бо, ти з Мануелою й так увесь час проводиш. Чорт забирай, Бабі ж прийде тільки сьогодні ввечері…
— Бабі? А хто це? Дочка того чоловіка, що до нас додому приходив?
— Так, а що таке?
— Він здався мені розлюченим. Ти з ним потім поговорив?
— Звісно. Ми пішли грати у більярд і навіть напилися разом.
— Ви напилися?
— Так, ну тобто… Насправді, напився тільки він.
— Ти його споїв?
— Та хто там його споїв. Він сам пив. Ну що ти! Мені яка різниця. То ми домовились? Ти сьогодні залишаєш хату вільною на вечір. Добре?
Потім, не чекаючи відповіді, швидко вийшов з його кабінету. Він так поринув у думки про те, які справи йому треба ще зробити, що навіть не помітив, як йому усміхнулась секретарка Паоло.
З дому зателефонував до Полло. Попередив, щоб той не заходив, не дзвонив, а головне — щоб не влаштовував якого-небудь шарварку.
— Йдеться про твою голову. Ні, гірше: на кону наша дружба, і я не жартую!
Потім написав собі список того, що треба купити, пішов у найближчий супермаркет і закупив усе, навіть пакет того англійського печива на маслі, що так подобалося його братові. Зрештою, Паоло на це заслуговував. Якщо добре подумати, він непоганий чоловік. У нього були певні ідеї-фікс на кшталт машини, роботи чи Мануели, але з часом вони минуться. Потім, піднімаючись сходами додому, передумав. Ні, ідея-фікс щодо Мануели не минеться ніколи. Вони вже шість років разом, і жодного натяку на завершення стосунків. Вона — цілковите страховидло, однак, як він зрозумів, примудрилася покрутити ще кілька романчиків на стороні. Не міг собі уявити ще якогось навіженого, крім брата, хто забажав мати у своєму ліжку Мануелу. Негарна, неприязна ще й усезнайко. Що може бути гірше? «Бідний Паоло, — подумав Степ. — Звісно, це його справи. Але я б затяг до ліжка секретарку». Зробивши цей оптимістичний висновок, він вимкнув радіо і почав мити салат-латук.