Степ розвернувся й відштовхнув її. Бабі поточилася, перечепилася об бордюр і, втративши рівновагу, впала. Степ якусь мить дивився на неї. Кіко скористався цією паузою. Він підвівся з капота і, струшуючи головою, щоб оговтатись, спробував влізти у машину. Але Степ був спритніший за нього.
Сильно штурхонув дверцята, заблокувавши його. Кіко заволав від болю. Степ продовжив лупасити його. Кіко спробував захистити голову, як тільки міг, прикриваючи скроні та вуха, але Степ бив ззаду, невмолимо, гатив по потилиці, по вилицях, по щелепах. Щоразу, коли долоні Кіко відкривали якесь місце, щоб закрити інше, щойно забите, удари Степа, точні та сильні, сипалися саме туди. Кіко кричав від болю, безсилий, затиснений між дверцятами та машиною. Бабі болісно підвелася. Теж почала кричати, кличучи на допомогу. У цю мить під’їхала машина. Це були синьйори Аккадо.
— Філіппо, дивися! Що тут таке? Та це ж Бабі, дочка Рафаелли!
Філіппо загальмував і вийшов з машини, залишивши дверцята відчиненими. Бабі побігла йому назустріч, кричучи:
— Розбороніть їх, швидше, бо вони повбивають один одного!
Щоправда, ситуація не зовсім відповідала цьому описові.
— Стій, відпусти його!
Філіппо кинувся на Степа, заблокувавши його ззаду. Обхопив його, відтягуючи від дверцят. Кіко, нарешті звільнений від цих лещат, помасував собі груди, а потім, наляканий, скочив у машину й помчав геть на повній швидкості. Утік.
Степ пручався, намагаючись звільнитися від «обіймів» синьйора Аккадо, потім нахилився й потужно відкинув голову назад. Ударив того в самісіньке обличчя. Окуляри синьйора Аккадо полетіли геть, розбившись, а з носа заюшила кров. Філіппо захитався, тримаючи руки біля носа. Раптово знову короткозорий, він майже плакав, затьмарений болем. Марина кинулася на допомогу чоловікові.
— Злочинець, халамидник! Не наближайся, не смій до нього торкатися!
Та хто б його торкався! Хто взагалі чекав, що той навіжений, що напав на нього ззаду, виявиться дідуганом. Степ мовчки дивився на жінку, що продовжувала репетувати.
— Зрозумів, наволоч? Я це так не залишу!
Марина допомогла чоловікові залізти до машини, потім завела її і від’їхала не без труднощів. Синьйора Аккадо майже ніколи не сідала за кермо, окрім виняткових випадків. Цей був саме такий. Нечасто ставалося, щоб її чоловіка били головою на вулиці.
Філіппо поглянув на свою закривавлену долоню, потім ледь торкнувся кінчика носа. Його пронизав гострий біль, зі сльозами на очах він закинув голову. Дивився на стелю, дихаючи ротом. Його ніс — єдине, що було ідеальним. Тепер бразильському хірургові доведеться зайнятися і ним. Чоловік застогнав, можливо, також і через цю думку. Марина занепокоєно глянула на нього, а потім, налягаючи обома плечима на кермо, повернула праворуч. Машина непевно в’їхала на набережну Тибру.
Бабі стала перед Степом.
— Ти тварина, ти чудовисько, ти мені огидний! Ти не поважаєш ніщо і нікого.
Він подивився на неї з усмішкою. Бабі струсонула головою.
— Не прикидайся дурником, подивись, яка в тебе ідіотська пика.
— Можна дізнатися, чого тобі від мене треба?
— Нічого, я не можу нічого бажати, бо що можна хотіти від тварини? Ти вдарив людину, чоловіка, старшого за тебе.
— По-перше, це він на мене накинувся, по-друге, звідки, бля, я знав, що він старший? По-третє, тим гірше для нього, займався б своїми справами.
— Ось як? Тобто тому, хто займається не тільки своїми справами, ти розбиваєш обличчя, б’єш його головою! Він навіть в окулярах був, дивись…
Вона зібрала уламки.
— Ти їх йому розбив! Задоволений тепер? Ти знаєш, що це кримінальний злочин — бити того, хто носить окуляри?
— Знову ця бридня? Я цю дурню все життя чую. Хто тобі сказав таке про окуляри?
Степ пішов до свого мотоцикла, сів на нього.
— Це точно запустила якась наволоч в окулярах, яка боїться, що її поскубуть, і власне через це вона носить окуляри й розповідає маячню.
Степ завів мотоцикл. На якусь мить передня фара освітила Бабі. Вона прикрила очі. Степ увімкнув першу передачу.
— Ну, бувай.
Бабі роззирнулась довкола. Ніхто повз не проїжджав. Площа була безлюдна.
— Як це «бувай»?
— Ну, якщо хочеш, тоді не бувай.
Бабі приречено видихнула.
— А я, як я повернуся додому?
— Та звідки я це, бля, знаю? Ти могла попросити твого друга супроводити тебе, ні?
— Не можу, ти його побив і примусив утекти.
— Ах, ну тобто це моя провина.
— А чия ж? Так, дай мені сісти позаду.
Бабі підійшла до мотоцикла і вже підняла ногу, щоб сісти позаду. Степ злегка відпустив зчеплення. Мотоцикл трохи посунувся. Бабі зиркнула на хлопця. Степ обернувся до неї, відповів на її погляд. Бабі знову спробувала залізти, але Степ був швидшим за неї і знову подався вперед.