— Степ? Тобто «крок»? Як на мене, то хай він зробить їх багато-багато, дійде до стіни і вб’ється об неї.
Потім вона взяла рушник й акуратно склала його поряд із зіжмаканим рушником сестри, схожим на цей у всьому, окрім того, що на одному була «Д», а на іншому — «Б».
— Швидше, Даніело, я не хочу слухати вічні татові крики, що ми запізнюємось.
Бабі повернулася до кімнати й почала швидко вдягатися. Форма висіла тут, на стільці. Вона її приготувала звечора, хоча вони й повернулися дуже пізно. Це вже стало звичкою. Надягла блакитну сорочку, потім спідницю. Закрила бокову «блискавку» і запнула гачечок, хоч і не з першого разу. Взула черевики, зігнувши їх збоку, щоб трішки розширити. Потім пройшла до кухні.
Степ. Яке ідіотське ім’я. Зрештою, йому личить.
— Привіт, мамо.
Бабі поцілувала Рафаеллу у щоку. Як і щоранку, її вразив молочний запах крему «Ревлон».
— Привіт, Бабі.
Рафаелла пила свою чорну каву без цукру. Її ненафарбовані й заспані очі ще не звикли до світла. Власне, кухня була в напівтемряві. Бабі сіла навпроти неї. Прийшла Даніела й сіла поруч. Бабі налила собі кави, потім молока, і вкинула дві грудочки підсолоджувача «Hermesetas», він був найкращий.
Даніела також налила собі кави, потім молока, але додала тростинного цукру. Кожна зі своїми звичками, на своєму місці, з власним горнятком.
Даніела довго рилася в кошику з різними типами печива — від випічки «Муліно б’янко» до різноманітних перекусів.
— Мамо, а ти мені більше не купуєш «Фієсту» з мигдалем?
— Їх не було в сусідньому магазинчику. Я шукала і в інших, але їх ще не завезли. А тобі не подобається «Пан ді стелле»? Раніше вони тобі дуже смакували.
Даніела трохи підвищила голос.
— Я їх більше не хочу, вони мені набридли. А, знаєш, що ти могла б мені купити?
— Даніело, ти не могла б розмовляти тихіше? Ще так рано.
— Так, вибач, мамо. Ти могла б купити оті пудинги з молочним рисом та шоколадом від «Данон». Смачнючі!
Даніела подивилась на Бабі, шукаючи схвалення, але не отримала його.
— Мамо, а для мене ти купиш ще печива з цільнозернового борошна, бо це вже закінчується.
— Якщо ви все це не запишете, я нічого не куплю. Не хочу нічого запам’ятовувати, отже, занотуйте.
Даніела підвелася і дописала до списку покупок у супермаркеті свої пудинги та печиво для сестри.
— Даніело, попереджаю тебе: якщо і цього разу ти залишиш їх скніти у холодильнику до терміну придатності, то платитимеш за них сама.
— Мамо, чому ти мені таке говориш?
— Тому що останні фруктові йогурти, які тобі так подобались, я була змушена викинути.
— Добрий день усім! Як поживають мої пречудові жінки?
Клавдіо поцілував обох дочок. Він також сів на своє звичне місце, чільне, поряд із Рафаеллою. Вона акуратно поставила горнятко на тарілочку.
— Дуже погано. Я не розумію, чому вранці завжди треба так багато і безглуздо теревенити. Візьмімо собі за правило: вранці — жодних розмов.
Рафаелла долила собі кави, потім підвелася.
— Ну, я повертаюся в ліжко. З вами двома ми побачимось перед виходом зі школи. До речі, передайте Джованні, що я сьогодні не маю наміру чекати. Мовляв, мама сказала, що якщо ти одразу ж не прийдеш, вона поїде без тебе. — Потім поцілувала у щоку Клавдіо, мовила: — Па-па, любий, — і вийшла.
Клавдіо взяв кавоварку. Відкрив її і заглянув усередину.
— Як так, що ви ніколи мені не залишаєте навіть трішки кави? — І грюкнув кавоваркою по дерев’яній тарілочці. — Щоранку одне й те саме. Ну що це таке, це ж неможливо!
Бабі взяла кавоварку.
— Тату, хочеш, я тобі зварю кави?
— На це вже немає часу, вип’ю по дорозі, як завжди. Але чому ми просто не візьмемо більшу кавоварку? Незрозуміло.
Даніела поставила горнятка до мийки.
— Тому що у нас її немає.
— Ну то купімо!
Даніела підсунула йому список покупок.
— Що це?
— Ось, пиши. Мама не бажає нічого запам’ятовувати. Якщо ми чогось хочемо, все треба записувати.
Клавдіо взяв папірець із рук Даніели. Прочитав його, потім під «дієтичне печиво (Бабі)» дописав — «кавоварка на двадцять осіб (Клавдіо, який ніяк не може випити кави)».
— Ось! — він закрив ручку і хряснув нею об стіл.
Потім підвівся, перекинувши стілець, і, як завжди, зачепився за нього ногою.
— Дідько б ухопив ці стільці!
Вийшов, не зачинивши за собою дверей. Бабі та Даніела перезирнулися.
— Сподіваюся, він нормально виїде з гаража. Мені здається, нині він особливо нервовий.
— Це вплив Місяця. Він зайшов у його знак. Краще поспіши спускатися.
— Еге ж, поспіши, поспіши. А прибирати повинна завжди я.