— Хай там як, це правда: від навчання грубшаєш. Я це завжди казала: якби я вибрала лінгвістичний напрямок, то точно важила б на чотири кілограми менше.
Палліна почала списувати, так само, як й інші дівчата, усі можливі жертви моторошної Джаччі.
З великих вікон класу було видно близькі луки. Кілька однаково одягнутих дітлахів бігали та грались у траві. Вихователька допомогла підвестися білявому хлопчикові, що забруднив свій білий халат. Сонце розливалось по партах. Бабі неуважно обвела очима клас. Одна дівчина, сховавшись за сусідкою спереду, дрімала, поклавши голову на переплетені руки. Інша, схиблена на своєму волоссі, потягла «хвоста», поділивши його і піднявши таким чином гумку, яка повільно сповзала її лискучим каштановим волоссям. Бенуччі цього разу витримала ще менше, ніж зазвичай. Сиділа, тримаючи руки під партою, і намагалася впоратися зі своєю піцою з томатним соусом. Відірвала від неї шматок і замурзаними в соусі пальцями швидко поклала його до рота. Потім почала жувати, удаючи байдужість, слухаючи урок, ніби нічого й не було. Бабі на якусь хвильку затримала увагу на поясненнях Джаччі. Якась молода жінка, що жила у минулому столітті, яка зовсім не вміла їздити верхи, тим не менш вирішила покататися на коні. Звичайно, вона впала. Бабі слухала не так уважно, щоб зрозуміти, забилася вона чи ні. Єдиним певним фактом було те, що якийсь тип, кому точно забракло ліпших ідей, написав про це щось типу роману. «Добре. Оцю оду, “До Луїджи Палавічіні, що впала з коня”, я задаю на понеділок». Другим певним фактом було те, що їм таки доведеться її вивчити. Бабі глянула праворуч. Палліна заклопотано списувала.
Дві однокласниці за партою перед нею зсунулися одна до одної, щоб допомогти їй. Бабі покликала її пошепки: «Пс-с-с». Палліна, не підводячи очей, жестом показала їй зачекати. Швидко переписала останні рядки версії. Випросталась і помахала в повітрі ручкою і рукою, втомленою цим намаганням обігнати час. Палліна усміхнулася подрузі. «Я закінчила. Тримайте». І передала зошит з латини дівчатам, що сиділи попереду. «Віддайте це Джанетті». Двоє дівчат, які ідеально виконали роль прикриття, знову зручно сіли на своїх місцях. Джанетті у цей час отримала назад свій зошит, сподіваючись, що ця добра справа дозволить їй отримати бодай задовільну оцінку під час опитування з латини. Задзвенів дзвоник. Джаччі закрила журнал.
— Піду до вчительської візьму журнал з латини. Залишаю вас самих. Не колобродьте мені тут.
Усі дівчата повиходили з-за парт. Троє з них перед тим, як учителька вийшла, вициганили у неї дозвіл піти в туалет. Насправді тільки одна з них пішла туди задля фізіологічної потреби. Дві інші увійшли до однієї кабінки і щасливо розділили одну й ту ж згубну звичку. Приємну «Меріт» — у пику тим, хто казав, що це найшкідливіші цигарки.
Джаччі повернулася до класу. Всі дівчата зайняли свої місця. Уважно слухали пояснення щодо латинської метрики. Декілька з них позначили наголоси та переписали фразу з дошки.
Інші, знаючи, що викликатимуть, вирішили, що краще повторити версію.
Бенуччі не витримала. Знову розгорнула піцу. Зробила це тихо-тихо, відкриваючи шматок за шматком, намагаючись наробити якомога менше шуму. Беручи обома руками, тримаючи передпліччя майже нерухомо, спираючись на крайчик парти. Але папір із пекарні хрумкий. Деякі сусідки нервово обернулися до неї. Бенуччі похитала головою, вона нічого не могла вдіяти, і з’їла останній шмат піци. Це було сильніше за неї. Двоє дівчат позаду жували «Вігорсол». Намагалися позбутися запаху нікотину. Інша в глибині класу спокійно слухала урок. Їй уже не болів живіт.
— Отже, на наступну середу — від сторінки 242 до сторінки 247, переклад та вивчення метрики, ідеально знати правила наголосів.
Бабі відкрила щоденник і записала, що треба зробити на середу. Потім майже мимохіть погортала щоденник. Перед її очима пробігли кольорові сторінки, заповнені написами. Свята, дні народження, кумедні фрази Палліни, оцінки за домашні завдання. Судження про побачені фільми, кохання — можливе, неможливе, минуле.
Марко, я т. к. Зупинилась. Подивилась на цей напис. Червоний фломастер внизу сторінки. Під ним — маленьке сердечко. Листопад. Так, це було в листопаді. І вона була шалено в нього закохана.
— Мамо, для мене щось прийшло?
— Так, лист там, у кухні. Я поклала тобі його на стіл.
Бабі одразу ж побігла до кухні, знайшла листа. Впізнала почерк і, щаслива, відкрила конверт. Тоді було вже чотири місяці, як вони зустрічались. Її найдовший роман. Насправді це був єдиний її роман. Прочитала листа.