Не минуло й години, як усе було готове. Боковий щиток більше ніколи не вібрував. Степ, звичайно, нічого не платив.
Бевзь мовчки чекав у кутку, з тривогою поглядаючи на свій «Боксер» із відкритим мотором. Серджо пішов узяти ключі від «Kawa» Полло.
— Добре, хлопче. Залишай мені його. Побачимо, що можна буде вдіяти.
Ця фраза ще дужче стривожила бевзя. Він, ясна річ, подумав, що його «Боксер» доживає останні дні.
— Коли мені зайти?
— Та хоч завтра.
Молодик в окулярах при цій останній новині дещо піднісся духом. Усміхнувся й пішов собі, дурновато-щасливий. Йому не здалося дивним, що, незважаючи на всю ту купу ремонтних робіт, його «Боксер» буде готовий так швидко. Серджо віддав ключі Полло. «Kawasaki» заревів. З глушників вирвався дим. Мотор швидко розігрівся. Полло дав газу двічі чи тричі, потім щасливо усміхнувся. Степ подивився на нього. Він був як дитина. Усмішка Полло стала менш широкою, коли Серджо озвучив йому рахунок. Але це було очікувано. Мотор до ремонту терся, та й замінити толоки і все інше — це були таки не жарти. Незважаючи на позику, чи б то пак на шантаж Паоло і знижку від Серджо, Полло заледве зміг сплатити рахунок. Серджо поклав гроші в кишеню. Жодної квитанції, звичайно, не видав.
— Будь обережним, Полло, він зараз як на обкатці. Тож їдь повільно.
Полло прибрав руку з газу.
— Бля, а й правда! Я про це не подумав. Сьогодні ввечері перегони, а я однак не маю мотика. Увесь цей шарварок — і все марно.
Полло глянув на Степа.
— Але ти міг би…
Степ, одразу ж зрозумівши, куди він хилить, тут-таки зупинив друга:
— Стоп. Гальмуємо. Мій мотик не обговорюється. Я тобі позичу будь-що, але не мотик. Раз побудеш глядачем.
— Ага, і що робитиму?
— Вболіватимеш за мене. Я сьогодні ганяю.
Маріоліно усміхнувся. Серджо поглянув на них із заздрістю.
— Ви серйозно їдете до Теплиць? Щастить же вам, хлопці. Ви не уявляєте, що б я дав, аби поганяти разок.
Степ завів свій мотоцикл.
— То приходь. Зустрінемось там і підемо разом.
— Не можу. Вже десять років минуло. Нині інші часи. До речі, а Сіга все ще там?
Полло кивнув.
— Аякже, завжди там.
— Ну, переказуй йому великі вітання від мене. Я йому добряче дав заробити, га?
— Як хочеш. Якщо передумаєш — ти знаєш, де нас знайти.
Полло і Степ попрощалися, потім перемкнули на першу. Спокійно їхали по вузькій дорозі. Полло кілька разів дав газу, щоб розігріти мотор. Потім, почувши глибокий і надійний звук, зігнувся і газонув, поставивши мотоцикл на передні колеса. Степ зробив те саме.
Серджо повернувся до гаража. Подивився на старі фотографії, розвішені на стіні. Його мотоцикл, його перегони. Він багато разів брав у них участь. Згадав, як їздив ганяти до Теплиць. Як жартував з Сігою та іншими. Він тоді був непереможний. Тепер інші часи, минуло багато років, було пізно. Згадав, як один його друг сказав: «Вирости — це значить не хотіти більше витискати двісті». Мабуть, так і було. Він виріс. Тепер на ньому була відповідальність. Родина і син. Не можна ганяти на швидкості двісті кілометрів на годину на мотоциклі на одному колесі, коли ти маєш дітей. Серджо підійшов до старого радіоприймача на хиткому столику, брудному від мастила. Знов поставив касету. У них вона була одна. Вони роками слухали одні й ті ж пісні.
«Може, мій тато, разом із моєю мамою, хотіли іншу дитину, не мене».
Серджо поглянув на Маріоліно. Той скоцюрбився над мопедом, що залишився лежати з відкритим мотором посеред гаража. «Річ не тільки в генах», — подумав Серджо. Маріоліно обернувся до нього.
— Гей, Се, а що не так із цим «Боксером»?
Серджо підійшов до Маріоліно й тицьнув на відкритий мотор на підлозі.
— Гей, Маріолі, хіба ти не бачив, що той хлопець — дурбецало? Взяв його собі за велосипед, колесо йому і вклякло. Пересунь важіль на варіаторі та гарненько поміняй йому все мастило — побачиш, він тобі ганятиме, як ракета.
Маріоліно зігнувся над мопедом. Він витратив кілька хвилин на те, щоб знайти важіль. Серджо похитав головою. «Це таки правда: коли маєш сина, то не можеш ганяти двісті кілометрів на годину. Коли ж цей син — Маріоліно, то ти вже взагалі нікуди не підеш». Серджо взяв куртку й надягнув її поверх комбінезона. Вирішив ризикнути і таки піти.
— Я скоро повернусь.
Маріоліно стривожено глянув на нього.
— Куди ти йдеш, тату?
— Куплю останній диск Баттісті. Саме сьогодні вийшов. Час поміняти касету.
31 «Castrol» — британське підприємство мастильних матеріалів, засноване 1899 року в Лондоні.