— Отой внизу.
Палліна вказала на Полло. А поряд із ним сидів на мотоциклі Степ.
— Ой, ні!
Палліна з тривогою глянула на подругу.
— Що таке? Він і в тебе гроші поцупив?
— Ні, його друг, той, що поряд — він учора затягнув мене під душ!
Палліна кивнула так, ніби це було звичайнісінькою справою, що якісь типи крадуть у них із сумочок або затягують їх у душ.
— А, я зрозуміла, але ж ти мені не розповідала!
— Сподівалася забути про це. Ходімо.
Рішуче зійшли вниз. Полло пішов назустріч Палліні. Бабі залишила їх з’ясовувати стосунки й жваво підійшла до Степа.
— Що ти тут робиш? Можна дізнатися, навіщо ти сюди приїхав?
Степ усміхнувся.
— Гей, спокійно! По-перше, це громадське місце, а по-друге, я супроводжую Полло, який іде обідати з отією.
Показав на Палліну. Бабі гнівно подивилась на нього.
— Доводжу до твого відома, що «ота» є моєю найкращою подругою. І що Полло — злодій, тому що він украв гроші.
Степ передражнив її:
— Доводжу до твого відома, що Полло є моїм найкращим другом, а не злодієм. Це вона запросила його на обід. І, до речі, усе оплачує. Гей, але чого ти така вередлива? Тобі свербить, що я не запрошую тебе на обід? То я запрошу, якщо хочеш… Достатньо, аби платила ти…
Бабі глянула на нього геть розлючено.
— Та послухати тільки…
Степ урвав її:
— Тоді зробімо так: ти завтра принесеш гроші, замовиш столик у гарному місці, а я, можливо, заїду по тебе… Гаразд?
— Та щоб я з тобою пішла!
— Ну, вчора ти зі мною таки пішла. І ще й чіплялася за мене.
— Кретин!
— Нумо, сідай, я тебе відвезу.
— Ідіот.
— Як так, що ти вмієш тільки лаятися? Зразкова дівчинка у формі, що ходить сюди, до Фальконьєрі, вся така правильненька — і так поводиться! Ні, це не годиться!
— Гівнюк.
Полло підійшов саме вчасно, щоб почути цей останній комплімент.
— Бачу, ви подружилися. То що, підете на обід разом із нами?
Бабі приголомшено подивилась на подругу.
— Палліно, не можу повірити! Ти підеш обідати з цим крадієм?
— Ну, принаймні поверну собі хоч щось, платить він!
Степ глянув на Полло.
— Яка падлюка… Ти ж мені сказав, що вона запрошує.
Полло усміхнувся другові.
— Ну, це справді так. Ти ж знаєш, я ніколи не брешу. Учора я поцупив у неї гроші й платитиму саме ними. Відтак, у певному сенсі, платить вона. То що, йдете з нами чи ні?
Степ зухвало глянув на Бабі.
— Мені шкода, але я маю їхати на обід до батька. Не засмучуйся. Пообідаємо разом завтра?
Бабі намагалася стриматись.
— Ніколи!
Палліна сіла на мотоцикл позаду Полло. Бабі подивилася на неї з гіркотою, вона почувалася зрадженою. Палліна спробувала заспокоїти її: — Побачимося пізніше, га? Я заїду по тебе!
Бабі хотіла йти. Степ її зупинив.
— А, зачекай, бо інакше я видаватимусь брехуном. Скажи це, будь ласка. Це правда, що ми вчора були в душі разом?
Бабі вивільнилась.
— Та йди ти під три чорти.
Степ усміхнувся до Полло.
— Це в неї така манера казати «так!»
Полло похитав головою і поїхав геть із Палліною. Степ залишився і дивився, як Бабі переходить дорогу. Йшла рішуче. Якась машина загальмувала, щоб не збити її. Водій засигналив. Бабі, навіть не обертаючись, сіла в автівку матері.
— Привіт, мамо!
Бабі поцілувала Рафаеллу.
— У школі все добре?
— Дуже добре, — збрехала.
Отримати двійку з латини і зауваження у щоденник — це насправді не те, що можна назвати «дуже добре».
— Палліна не прийде?
— Ні, вона повернеться своїм ходом.
Бабі подумала про Палліну, яка їхала на обід із тим типом, Полло. Абсурд. Рафаелла нетерпляче загула у клаксон.
— Та зрештою, де поділась Джованна? Даніело, ти ж мала їй сказати.
— Ось вона, підходить.
Джованна, білява дівчина з невиразним обличчям, повільно перейшла дорогу й сіла в машину.
— Вибачте, синьйоро.
Рафаелла не відповіла. Перемкнула на першу й рвонула вперед. Рвучкість цього від’їзду була вже достатньо красномовною. Даніела подивилась у віконечко. Її подруга Джулія стояла там, перед школою, і розмовляла з Паломбі. Даніела розлютилася.
— Це нестерпно! Щоразу, коли мені хтось сподобається, з’являється Джулія і клеїть дурну. Неймовірно просто. Здається, вона це навмисно. Спочатку Паломбі ненавиділа, а тепер будь ласка — баляндраси точить.
Джулія завважила «Пежо». Попрощалася з Даніелою і жестом показала, що зідзвоняться сьогодні ввечері. Даніела подивилась на неї з ненавистю і нічого не відповіла. Потім обернулася до сестри.
— Бабі, а Степ по тебе приїжджав?
— Ні.
— Як це ні, я бачила, як ви розмовляли.
— Він просто проїжджав повз.
— Ну то могла б і з ним повернутися. Ось він!