— Що таке?
Бабі не могла говорити. Показала вглиб зали. Палліна озирнулась. Офіціант відходив від одного зі столиків. Марко був там. Палліна його побачила. Усміхався дівчині, що сиділа навпроти нього. Погладив її руку, сподіваючись на те, що піци скоро принесуть, а особливо — що вечір продовжиться. Палліна обернулась до Бабі.
— Який сучий син. Це не просто слова. Чоловіки і справді всі однакові! Екзамен з біології у нього, га? Та він до анатомії готується!
Бабі мовчки похилила голову. Невинна сльоза скотилася їй щокою. Нерішуче зупинилась на підборідді, потім, підштовхнута болем, полетіла у безодню.
Палліна з гіркотою подивилась на подругу.
— Вибач, я не хотіла.
Вона витягла з кишені штанів різнобарвну бандану й передала її Бабі.
— Тримай, вона не зовсім підходить до ситуації, мабуть, занадто весела, але краще, ніж нічого.
Бабі вибухнула дивним сміхом, що відлунював слізьми. Потім витерла сльози і шморгнула носом. Її блискотливі очі, трішки почервонілі, знову подивились на подругу. Бабі знову засміялась. Це прозвучало як схлип. Палліна погладила її по підборіддю, прибравши ще одну нерішучу сльозинку.
— Ну ж бо, не треба так, він на це не заслуговує, той черв’як. Коли він ще знайде таку, як ти? Це він повинен плакати. Не знає, що втратив. Буде приречений завжди виходити з такими дівчатами, як ота.
Палліна знову озирнулася на столик Марко. Бабі також. І серце ніби стрілою прошило. Полювання на скарби. Прогулянки по Віллі Ґлорі, поцілунки на заході сонця, погляди одне одному у вічі й слова «я кохаю тебе». Ці легкі й ніжні картинки зникли, віднесені вітерцем смутку. Палліна знову мовчки повернулася до неї. Бабі спробувала усміхнутися.
— Ну, такою вже бридкою вона мені не здається.
Палліна похитала головою. Навіть у цій ситуації вона не могла не бути щирою. Бабі взяла пиво й відпила довгим ковтком. Потім грюкнула кухлем по столу й з натиском обтерла губи серветкою, як до цього робила Палліна.
— Боже мій, як я його ненавиджу.
Палліна усміхнулась їй.
— Молодець! Отакою ти мені подобаєшся. Ми мусимо його покарати!
Палліна цокнулась із нею кухлем, і обидві допили пиво. Бабі у певному сум’ятті — вона не звикла пити — рішуче усміхнулась подрузі.
— Маєш рацію, він ще заплатить за це! У мене є ідея. Ходімо до Фабіо!
Марко сміявся, доливаючи дівчині холодного «Ґалестро»37. Він умів смішити жінок, проте не вмів вибирати вино.
Цього вечора «Нуова Фіорентина» могла пишатися. У неї ще не було таких гарних офіціантів. Тобто офіціанток, якщо бути точними. Бабі пройшла між столами із піцами в руці. Вона не сумнівалась. Оця з моцареллою і без анчоусів була для Марко. Скільки разів вона чула, як він її замовляв. Скільки разів він потім давав їй куштувати шматочок, підносячи до губ.
Ще одна стріла в серце. Вирішила про це не думати. Обернулась. Фабіо і Палліна були поряд із касою. Усміхнулись їй, підбадьорюючи здалеку. Бабі насмілилась. Вона була ошелешена. Пиво було добре, і воно допомогло їй дістатися до стола Марко.
— Ця — для вас.
Поставила білу фокаччу з шинкою та дещицею олії перед дівчиною, яка глянула на неї трішки здивовано.
— А ця — тобі, черв’яче!
Марко не встиг здивуватися. Моцарелла без анчоусів бемкнулася йому на голову разом із томатним соусом, а тісто ще гарячої піци стало незручним капелюхом. Фабіо і Палліна вибухнули оплесками, до них приєднався весь ресторан. Бабі, трішки сп’яніла, вклонилася на знак вдячності. Потім пішла геть, тримаючи під лікоть Палліну, супроводжувана веселими коментарями присутніх та ошелешеним поглядом дівчини, яка нічого не розуміла.
Повернулись на «Веспі» мовчки. Бабі ззаду міцно обіймала Палліну. Але не через страх. У цей час на дорозі було набагато менше машин. Поклавши голову на плече подруги, дивилась широко розплющеними очима на дерева, що пробігали перед нею, на далекі червоні й білі вогники автівок. Поряд проїхав помаранчевий автобус. Заплющила очі. Спиною пробігли мурашки і зникли. Відчула холод і тепло, відчула самотність. Так само мовчки доїхали додому. Бабі зійшла з «Веспи».