— Я теж.
Поклали слухавки. Бабі подивилась на сестру. Дивно, що вона так скоро виконала її прохання.
— Нам сказали: терміновий міський дзвінок.
— А я дивуюсь! Це було занадто дивно, щоб ти поклала слухавку тільки тому, що я тебе попросила. Мабуть, це тато й мама, бо їм набридло чекати — мусять нам щось повідомити, а весь час зайнято.
— Та яке! Це точно Джулія, ми з нею домовилися почутись.
Мовчки застигли перед телефоном в очікуванні. Готові схопити слухавку на першому ж деренчанні. Ніби дві учасниці телевізійного шоу, де ти маєш першою натиснути кнопку й дати правильну відповідь. Телефон задзвонив. Даніела була швидшою.
— Джуліє?
Відповідь неправильна.
— Ах, вибачте, зараз я їй передам. Це тебе.
Бабі вирвала слухавку з рук Даніели.
— Алло, слухаю.
Відчуття перемоги одразу ж переросло у велику прикрість. Це була матір Палліни. Даніела всміхнулася.
— Не виси на ньому довго, гаразд?
Бабі спробувала копнути її. Даніела ухилилась.
Бабі зосередилася на телефонній розмові.
— Ах, синьйоро, добрий вечір.
Вислухала матір Палліни. Звісно, вона шукала свою дочку.
— Насправді, вона спить. — Потім, ризикуючи, як ніколи: — Мені її розбудити?
Бабі примружила очі й стисла зуби в очікуванні наступної відповіді.
— Ні, не хвилюйся. Можу передати через тебе.
Пронесло.
— Мені вдалося на завтра записатися на аналізи крові. Тож скажи їй, щоб вона, прокинувшись, нічого не їла, і що я приїду по неї приблизно о сьомій. Встигне на другий урок, якщо не запізнюватись на аналіз.
Бабі розслабилася.
— Так, все одно у нас першим уроком релігія…
Бабі подумала, що саме цей предмет для її подруги не мав сенсу. Душа Палліни, заплутана серед брехні та закоханців-хуліганів, була все одно навіки втрачена.
— Будь ласка, Бабі, нагадай, що вона не повинна їсти.
— Так, синьйоро. Не хвилюйтеся.
Бабі поклала слухавку. Даніела пройшла повз, готова знову заволодіти телефоном.
— Пощастило тобі, еге ж?
— Це Палліні пощастило. Якби її застукали, то хай би нарікала на себе. Я тут до чого! І не зависай знову на телефоні.
Бабі приготувала собі ромашковий чай. Два шматочки лимону, пакетик підсолоджувача «Dietor» — і вона на дивані. Ноги підібгані під себе, ступні — у брижах диванної подушки, там тепліше. Вмостилась дивитися телевізор. Даніела, звісно, передзвонила Паломбі. Розповіла йому історію Палліни, телефонний дзвінок від її матері, блеф Бабі й купу інших речей, які здавалися їм дуже цікавими. По телевізору у вітальні йшло щось набагато драматичніше. Марлон Брандо. Переміни у житті бідного боксера-невдахи. Його кохання до Еді. Молодий друг, що почувається зрадженим і вбиває всіх своїх голубів. Падре Беррі, сила релігії, щоб продовжувати йти вперед, — і потім ця остання сцена. Коли Террі після бійки з Джонні та його бандою — скривавлений, спустошений і безсилий — хитаючись, заходить в ангар перед натовпом вантажників. Нарешті вільні. Завдяки йому. Кінець корумпованій портовій профспілці.
Музика Бернштайна розчинялась в останніх титрах. Бабі залишилась на дивані, розмірковуючи. З коридору долинав веселий і жартівливий голос Даніели. Слова кохання м’яко змішувались із вибухами юного сміху. Бабі вимкнула телевізор. Палліна повернеться раніше сьомої. Пройшла до своєї кімнати.
— На добраніч, Дані.
Даніела усміхнулась сестрі.
— На добраніч.
Бабі навіть не зробила спроби знову сказати їй щось про телефон. Що б це дало? Почистила зуби. Поклала на стілець шкільну форму на завтра, приготувала сумку і лягла. Помолилась, дивлячись у стелю. Зрозуміла, що відволіклась. Вимкнула світло. Покрутилась у ліжку, намагаючись заснути. Нічого не вдієш. А раптом Палліна поїде просто до школи? Від неї будь-чого можна чекати. Може, вона прогуляє цілу ніч, а потім Полло проведе її до Фальконьєрі у той час, як мати шукатиме її тут. Ото ще мені та Палліна! Чому вона не може бути нормальною закоханою? Висіла б по дві години на телефоні, як сестра, та й годі. Та багато шкоди не завдає, хіба дещо здорожчує телефонні рахунки. Аж ні, вона мала поїхати на перегони. Мала чинити, як дівчина брутального типа. От іще та Палліна! Бабі підвелася з ліжка і швидко вдягла олімпійку та джинси, потім пройшла у кімнату Даніели і взяла її сині «Суперґа». Звісно, сестра все ще розмовляла по телефону.
— Піду попереджу Палліну.
Даніела глянула на неї зачудовано.
— Ти їдеш на Теплиці? То я з тобою.
— На Теплиці? Я їду на Олімпійський шлях. Там, де проводять перегони.
— Еге ж! Воно називається Теплиці.
— А чому?