Навіть коли нам здається, що певну культуру закорінено у вікових наукових традиціях, надто легковажно було б стверджувати, що зараз вона зосереджується на освіті через ці традиції. Наприклад, говорять, що культура євреїв по своїй суті є «культурою навчання». Однак багато хто з єврейських іммігрантів, які пройшли острів Елліс, ледь володіли грамотою і прожили майже все життя в штетлах чи гетто у величезній скруті. Можливо, ці неосвічені м’ясники і кравці передали своїм дітям велику єврейську «освітню традицію» через синагоги, ритуали Песаху чи повагу, яку вони виказували равину. А можливо, й ні.
Натан Ґлейзер говорить, що його батьки-іммігранти і багато хто з їхнього покоління нічого не знали про єврейську освітню традицію92. Впливовий соціальний психолог Стенлі Шехтер стверджував те саме:
Я пішов до Єлю значною мірою проти волі батька93. Він мало переймався вищою освітою. Він хотів, щоб я рік провчився у пральному училищі (я не жартую) на Середньому Заході, а потім приєднався до нього у сімейній справі. Ніколи не розумів, про яку це інтелектуальну наснагу євреїв-іммігрантів усі говорять. У моїй сім’ї все було інакше, і я знаю дуже мало сімей, де відбувалося саме так.
Натомість та єврейська група, яка, мабуть, найбільше дотримується старої традиції вивчення Талмуду і організована навколо цього — ультраортодоксальна спільнота сатмарів у Кірьяс-Джоель в окрузі Орендж — є однією з найбідніших з усієї нації94.
Що ж це за притаманні певним групам риси, які змушують її членів — навіть бідних і «некультурних» — хапатися за освіту як спосіб висхідної мобільності? Якщо просто сказати, що вони походять з«освітньої культури» чи «працьовитої культури», це нічого не дасть. І звідси один крок до заяви про те, ніби успішні групи такі, бо роблять усе необхідне задля успіху, і два кроки до ствердження, ніби неуспішними стають ті, що походять із «лінивих» культур і не роблять необхідного для успіху.
Якщо коротко, то освіта — як і наполеглива праця — це залежна змінна. Це не пояснювальний чинник, а поведінка, яка сама потребує пояснення. Успішні групи в Америці надають величезного значення освіті своїх дітей, позаяк це найпевніший шлях до успіху. Перед нами постає завдання — проникнути глибше і докопатися до культурного коріння такої поведінки, щоби визначити, які фундаментальні сили культури її підживлюють.
Попри все своє розмаїття, Америка має власну глобальну культуру — і дуже потужну. Ось чому так багато говорять про «культурну гегемонію» Америки у світі і про те, що «глобалізація — це американізація». Тож потрібно поставити запитання про те, чи американська культура є культурою Трьох сил.
Безумовно, колись вона такою була. Упродовж тривалого часу Америка була за своєю суттю народом Трьох сил, наснаженим успадкованою від пуритан етикою праці, із сильним колективним почуттям затаєної образи на аристократичну Європу. І громадянам прищеплювали загроженість нового типу — кожна людина мусила стверджуватися через матеріальний успіх, а без нього вважалася невдахою. Токвіль усе це зауважив, коли описував «прагнення американців піднятися»95.
Проте, як ми далі детально покажемо в цій книжці, Америка змінилася, особливо за останні п’ятдесят років. Сучасна американська культура — висока і низька, у республіканських і демократичних штатах, серед робітничого класу й у вежах зі слонової кістки — набагато амбівалентніша щодо всіх компонентів Трьох сил і підважує все, за що виступають Три сили. Загальна ідея, яка транслюється в усіх, державних і приватних, американських школах полягає в тому, що жодна група не є вищою за іншу. Вважається, що запорука щасливого життя — приймати себе таким, яким ти є, та почуватися впевнено. Без дотримання принципу жити-тут-і-зараз люди уникають щастя і самого життя. Хай які зерна істини містилися б у цих ідеях, іронія в тому, що Америка винагороджує багатством, престижем і владою тих людей, які на них не купуються.