Цькування дітей азійського походження у школах не зникає, а, можливо, стає дедалі поширенішим. Проведене 2004 року дослідження в середніх школах міста Нью-Йорк виявило, що китайські діти зазнають словесних і фізичних нападів набагато частіше, ніж темношкірі й латиноамериканці. Причина такого ставлення вочевидь не лише в тому, що китайські школярі менші й слабші за своїх однолітків, а й у переконанні, що китайські дітлахи добре навчаються і здобувають прихильність вчителів. У 2010 році у Філадельфії двадцятьох шістьох азійських учнів побили представники інших рас, тринадцять з них потрапили до лікарні496.
Такі випадки можуть лишати по собі тривалі й психологічно болісні наслідки. Дослідники виявили, що американські учні китайського походження не лише частіше стають об’єктами цькувань, а й сильніше потерпають від симптомів депресії. Ці випадки допомагають пояснити ворожість сучасної азійської молоді до стереотипів про «зразкову меншину». Однак напади на менших і старанніших дітлахів можуть — у супереч намірам агресорів — налаштувати на успіх. Один із варіантів — світогляд, втілений у хрестоматійному «Колись ти працюватимеш на мене». Інший, можливо, єдиний у своєму роді — варіант Юля Квоня.
Квонь згадує, що в школі його постійно цькували і били, обзиваючи «китайозою» і «чурбаком»497. Він каже, що почав уникати людей і страждати на нервові розлади. Та зрештою, він закінчив Стенфорд і Школу права Єльського університету і виграв реаліті-шоу «Останній герой» 2006 року, частково завдяки своїм фізичним і стратегічним умінням, які здобули йому титули «володаря кілець», «лялькаря» і «хрещеного батька». Невдовзі журнал People назвав Квоня одним із найсексуальніших серед нині живих чоловіків і одним із найпривабливіших холостяків. В інтерв’ю Квонь сказав: «Хоч як мало в мене було шансів стояти перед камерою, приховане підґрунтя моєї загроженості допомагає пояснити, як я тут опинився»498.
Крім насмішки, іще одним чинником непогамовної загроженості для винятково успішних груп в Америці є страх — програти в боротьбі за виживання. Небезпеки бувають реальними й уявними, страх — раціональним та ірраціональним, а занепокоєння щодо матеріального переплітається із глибшими тривогами, що виникають у кожного аутсайдера.
Усі найуспішніші групи в сучасній Америці так чи інакше є аутсайдерами, і всі вони можуть відчувати страх, але євреї — це хрестоматійний випадок. «У душі кожного єврея постійно живе страх, що його переслідуватимуть і навіть уб’ють лише за те, що він єврей»499, — стверджує популярний радіоведучий Денніс Прейгер. Не всі євреї погодяться з Прейгером, але багато хто, можливо, підтримає Даніеля Сміта, який висловлюється не так драматично:
Якщо ви єврей… то змушені жити в світі, в якому — зі складних і незбагненних причин — на вас спрямовано несамовиту всезагальну лють, і внаслідок цієї-таки люті вас спонукають до тіснішого зв’язку зі своїм корінням і навіть чекають цього від вас. Насправді ви немовби уособлюєте окреме сховище всієї приблизно 6000-річної колективної пам’яті та є носієм сподівань цілого народу на виживання… Не хочете непокоїтися? Не хочете бути невротиком? Та годі вам. Ви для цього народилися500.
Тривалі переслідування можуть спричинити низку психологічних реакцій, зокрема відчай, безпорадність, бездіяльність і навіть сором501. Однак інша ймовірна реакція — відчайдушне прагнення піднятися, здобути гроші чи велич і триматися за них. Стати таким успішним, щоб на тебе не могли напасти, чи принаймні мати ресурси для порятунку. Франц Кафка, єврей502, у 1920 році писав у листі до Мілени, своєї подруги-католички, що «загрожене становище, загроженість всередині, загроженість серед людей» змушує «євреїв вважати, ніби їм належить лише те, що вони тримають руками й зубами», і відчувати, ніби «лише матеріальні набутки дають їм право жити».