Крім того, постає також расове питання, яке обговорювалося у попередньому розділі. Ворожість до китайців існує у Сполучених Штатах здавна, від часів Акту про недопущення китайців 1882 року. У 2012 році дослідження Pew виявило, що лише 24% американців китайського походження «не вважають дискримінацію проблемою», 21% опитаних сказали, що особисто зазнавали дискримінації564. Ба більше, наявні ознаки, що зростання впливу Китаю у світі разом із роздратуванням, яке викликають успіхи американців китайського походження у навчанні (їх часом звинувачують, що вони «занадто стараються»565 ), можуть сприяти розпалюванню антикитайської ворожнечі у США566. Це своєю чергою може посилити загроженість американців китайського походження.
За класичною схемою Трьох сил, поєднання вищості й загроженості часто породжує в американцях китайського походження формулу ментальності «та як вони сміють дивитися на мене зверхньо?» і сталеву волю до самоствердження. Одна американка китайського походження, яка приїхала до США дівчинкою у 1990-х роках, ще й досі пам’ятає, як їй допекло, коли вчителька сказала її матері: «Вона ніколи не вивчить англійську». Нині ця жінка — висококваліфікований фахівець. Вона зазначає: «Мене так наснажувало бажання довести її неправоту, що я самостійно вивчала англійську за книжками і врешті-решт отримала найвищий бал в усній частині SAT тестування»567.
На вершині своєї кар’єри в НБА Джеремі Лінь описував таку саму потребу утвердитися:
Я знаю, багато людей кажуть, що я неприпустимо атлетичний і швидкий, та я не зовсім розумію, що вони мають на увазі, коли говорять про «неприпустимість». Однак, мабуть, річ у тім, що я американець азійського походження. І мені здається, що це добре. Я це приймаю, і це створює в мене відчуття затаєної образи.
Лінь додав: «Мені доводиться знову і знову утверджуватися, і, можливо, дехто в це не повірить»568.
У нещодавньому дослідженні спільнот китайського походження у місті Нью-Йорк знову і знову виринали схожі теми. «Ми китайці, і це завжди нам заважатиме, завжди працюватиме проти нас», — говорив одній американці китайського походження її батько-фізик. «Батько хотів, щоб ми були розумнішими. Потрібно бути розумнішими за інших, за більшість, бо якщо не маєш 110 балів, нікому ти не потрібен»569. Американська письменниця китайського походження Аньчі Мінь пише, як казала своїй дочці-старшокласниці: «Краще тобі знати правду. Якби в Америці змагання за успіх проходило чесно, без огляду на расу, то в елітних університетах було б повно працелюбних азійців. Ти чула, як американці кажуть: “Не пощастило вам, китайозам”. От хто ти для них — китайоза»570. Китайський іммігрант, який мешкав у Квінсі, попереджав сина: «Ти мусиш старатися більше… На тебе дивитимуться зверхньо… Ти маєш бути набагато кращим за білих». Завдяки чому діти китайських батьків-іммігрантів мають бути «кращими за білих»? Завдяки контролю імпульсів.
У китайській мові існує вислів «чи ку». Його знає мільярд людей у Китаї і всі китайські іммігранти в Америці, а також, мабуть, усі їхні діти. У буквальному перекладі він означає «з’їсти гірке». Йдеться про здатність витримувати труднощі. Разом із наполегливістю і старанністю це одна із засадничих конфуціанських «навчальних чеснот»571. Протягом тисячі років ці чесноти (які передбачають дисципліну, самоконтроль й опір спокусі скаржитися, деградувати або все кинути) були ключовими елементами виховання і навчання дітей у Китаї й інших позначених впливом конфуціанства країнах.
Культурна прірва відділяє ідею «вчитися має бути весело»572 від усвідомлення того, що будь-яке справжнє навчання потребує труднощів, виснаження і навіть страждань. Зайдіть до будь-якої початкової школи в Китаї, Тайвані або Сінгапурі, і побачите не дітей, що бігають, відкриваючи світ і отримуючи винагороду за свою спонтанність та індивідуальність, а учнів, які дисципліновано сидять, муштруються, вивчають і читають напам’ять убивчо довгі тексти573. Каліграфія — частина основної шкільної програми — це терпіння, майстерність і точність574. Після уроків і вихідними мало хто навіть із найменших дітей «вештається з друзями». Набагато частіше вони присвячують довгі години додатковим урокам і репетиторам, а потім — суворо регламентованим заняттям музикою або спортом 575. «Старайся більше, не лійнуся»576 — типове зауваження китайської матері своїй дитині (його було записано 2008 року під час великого компаративного дослідження батьківства), і воно вважається не жорсткою критикою, а заохоченням.