Декому важкі випробування мормонської молоді здаються надмірними, але немає сумнівів у тому, що для безлічі дорослих вони трансформуються у велику наполегливість. Мормонські бізнесмени добре відомі тим, що не грають у гольф, не п’ють пиво на офісних корпоративах і не дозволяють собі навіть один мартіні за обідом619. Вони також уникають і багатьох дозволених їм соціальних практик, присвячуючи «вільний» час церкві, спільноті й дотриманню звичаїв, наприклад «родинного вечора вдома»620: здебільшого мормонські батьки витрачають понеділкові вечори на релігійні практики разом із дітьми.
Отже, мормони — вражаюче втілення Трьох сил. Маємо групу, яка вважає себе дітьми Господа у буквальному сенсі слова — «богами в зародку»621 — відправленими на землю, щоб спрямовувати Америку до її справжньої долі, а світ — до спасіння. Вони знають, що їхній спосіб життя вищий за «море морального занепаду», що вирує навколо622. Однак водночас у Сполучених Штатах вони лишаються маргіналізованими, на них позирають з підозрою і постійно сприймають як «сектантів», ненормальних чи «збоченців» (такими словами раз у раз описували синів Мітта Ромні)623. Декілька протестантських конфесій офіційно заявили, що «не вважають мормонську церкву християнською». У 2006 році у Південній Кароліні 44% опитаних вважали, що мормони все ще практикують полігамію, а під час загальнонаціонального опитування 53% людей стверджували, що «мають певні сумніви» щодо кандидатів-мормонів або «ставляться до них дуже негативно»624.
Серед багатьох вірян Церкви Ісуса Христа святих останніх днів ці підозри стають джерелом дуже глибоких конфліктів. З одного боку, мормони прагнуть спростувати слова огудників і стати еталоном. Вони хочуть, щоб їх сприймали як «нормальних американців». З іншого, їм хочеться зберегти свою ідентичність «особливого Божого народу», власні осібні вірування, цінності і практики625. Унаслідок цього «когнітивного дисонансу»626 мормони інколи репрезентують себе такими надміру «правильними» і «американськими», що багато хто з американців вважає їх дивними (хоча мормонів, звісно, це навряд чи бентежить627).
Цей внутрішній конфлікт перетворився для мормонів на інстинкт, відколи Джозеф Сміт балотувався у президенти, хоча мормонам тоді загрожувало винищення. (Оррін Хетч, сенатор-ветеран від штату Юта, носить на шиї єврейську мезузу — сувій пергаменту з біблійними текстами — і пояснює: «Це для певності, що ніколи ніде не настане інший Голокост. Розумієте, в історії цієї країни мормонська церква єдина, щодо якої видали наказ про знищення»628).За описом соціолога і мормона-практика Армана Месса, Церква Ісуса Христа святих останніх днів у своїй історії вагалася між асиміляцією і відчуженням, респектабельністю й ексцентричністю629.
Можна написати цілі дослідження (і їх, поза сумнівом, пишуть) про збурення, спричинене серед мормонів історією, в якій цнотливу і безгрішну молоду жінку, що утримується від алкоголю і тютюну, спокушає надприродна істота — вампір і водночас сяючий янгол. Звісно, це сюжет мегауспішного циклу «Сутінки», авторка якого — благочестива вірянка Церкви Ісуса Христа святих останніх днів. Така природа мормонської загроженості: залученість і відторгнення, нормальність і незвичність, бажання стати частиною соціуму і водночас прагнення навернути інших в свою віру — бажання, щоб їх прийняли ті самі люди, яких вони хочуть навернути630.
За класичною моделлю Трьох сил, зрештою в багатьох вірян Церкви Ісуса Христа святих останніх днів сформувався надзвичайно дисциплінований драйв, аби утвердитися за допомогою успіху в бізнесі й інших ознак статусу. «Я зростав у Юті631, тому завжди відчував деяку образу, — пояснює колишній генеральний директор Madison Square Garden Дейв Чеккетс. — Ми хороші громадяни, хороші люди, але нас неправильно сприймають. Значна частина мого драйву полягає у відчутті, що я маю щось довести»632. Засновник і генеральний директор JetBlue Дейвид Нілмен вважає, що «мормонська церква — одна з найбільш неправильно сприйнятих організацій у світі»633, а свою сувору дисципліну пояснює так: «Йдеться про більші досягнення, ніж у будь-кого іншого»634.
Точнісінько як для ранніх кальвіністів, чию етику праці вивчав Макс Вебер, для мормонів успіх у бізнесі — це не лише спосіб довести вищість своїх цінностей і способу життя. Це також доказ Божої милості635. Гаролд Блум майже не перебільшував, коли назвав мормонство «пуританським анахронізмом» і, можливо, «культурою найбільшого трудоголізму в усій історії релігій»636.