У наших журналах, серіалах і блокбастерах весь час принижують рагулів, селюків, горців, когутів і бидло… Ми поступово почали сприймати білий робітничий клас як двовимірних персонажів із мультфільмів. Це роздуті від пива тюхтії, які весь час тягають рушницю, їдять свої шмарклі, ненавидять гомосексуалістів, трахають свиней і мацають своїх доньок…
Ненависть Америки до «білого непотребу» — це, зрештою, її ненависть до себе. Проекція почуття провини. Зручний для Америки спосіб демонізувати себе або радше виконати обряд екзорцизму й якось відокремити демона від себе782.
Як говорить письменниця з Кентуккі Енн Шелбі, одна з поширених реакцій на жарти про реднеків — «підхоплювати тему. На кожен жарт про фермерів відповідайте двома. “Навіщо побудували міст через річку Огайо? — Щоб селюки плавали у затінку”. Верзіть нісенітниці. Вдавайте, ніби ви геть без клепки в голові. Імітуйте і підкреслюйте усі стереотипні характеристики селюків. Один мій друг використовує цей метод і дуже його рекомендує. “Ви весь час збиткуєтеся з них, — говорить він, — а вони й гадки не мають”». Ще одна реакція — «гнів. […] Він може здаватися простою нестриманістю чи надмірною дратівливістю, однак насправді йдеться про наслідок безлічі кривд, великих і малих. Можливо, у цьому величезному розмаїтому регіоні саме це найбільше нас об’єднує»783.
У місті Цинциннаті, де мешкає багато вихідців з Аппалачії, освітяни заснували декілька муніципальних шкіл, щоб «подолати стереотип “тупого селюка”». Координатор однієї з них пояснює: «Ми свідомо — і небезуспішно — намагалися допомогти людям відчути й усвідомити, що бути такими, як вони є — нормально»784.
Годі й казати, що в усьому цьому аж ніяк немає глибоко вкоріненого відчуття вищості. А як щодо контролю імпульсів? Традиція фронтиру і гірської витривалості або суворої непохитності та непереможного духу не зникла, однак у сільській культурі Аппалачії, здається, розвинулося дещо інше. Багато хто — можливо, віддаючи данину згаданим стереотипам785 — описував«приреченість», «пригніченість» або «капітуляцію», що домінують у бідних спільнотах в Аппалачії786. У зворушливих спогадах «Удома, у серці Аппалачії» письменник із Західної Вірджинії Джон О’Браєн описував «фаталізм Аппалачії» як «глибоке відчуття, що ти за своєю природою нижчий, а життя абсурдне і безнадійне»787.
Можливо, у цьому відіграють роль і релігійні переконання. «Ми, мешканці Аппалачії, — віруючий народ»788, — пише Деніз Джіардіна, яка зростала у шахтарському селищі Блек-Вулф у Західній Вірджинії. «Багато хто в горах почав сприймати світ у такий спосіб: “Нащо перейматися? Ісус все одно прийде”. […] Люди моляться, здобувають спасіння і чекають на Господа, який прийде і все владнає». Соціолог Кей Еріксон говорить, що «горянин» схильний почуватися «беззахисним перед Богом, який царює над Аппалачією, перед витівками природи, перед крутійством тих, хто експлуатує його самого та його землю»789. Інші стверджували — попри той факт, що багато хто в Аппалачії працює на двох-трьох роботах, лише щоб вижити790, — ніби колись важлива для горян пошана до праці підупала внаслідок державної соціальної допомоги791.
Хоч би що стало причиною, реальність полягає в тому, що в Аппалачії спостерігаємо тривожні ознаки протилежності контролю імпульсів. Зайва вага доволі поширене явище, як і наркозалежність792. Найпопулярніший наркотик — оксиконтин. Нелегальний трафік рецептурних опіоїдних знеболювальних в Аппалачії вищий, ніж деінде в країні793. Так звані «штампувальні пігулок» розкинулися по всій Аппалачії і дали привід для нового прізвиська місцевим мешканцям — «рагулі під кайфом»794. В одному окрузі штату Огайо у 2010 році в кожного десятого новонародженого результат тесту на наркотики був позитивним795. У цьому регіоні один із найвищих у країні рівнів підліткової вагітності — можливо, тому що від молодих жінок очікують материнства, а не заробітків. У 2009 році у Кентуккі в Аппалачії дівчата у віці п’ятнадцяти-дев’ятнадцяти років ставали матерями вчетверо частіше, ніж мешканки Нью-Гемпшира (і на 50% частіше, ніж дівчата цього віку загалом у країні)796.