Однак потім дещо змінилося. Майже через два століття Америка втратила свої Три сили. Наслідки виявилися спустошливими, вони створювали хаос у нашій політиці, економіці, системі охорони здоров’я і нашому ставленні до майбутнього і наступних поколінь. Ба більше, як ми побачимо, фінансова криза 2008 року відбулася внаслідок того, що Америка втратила свої Три сили.
Цей розділ розповідає, як ця втрата сталася. Упродовж останніх десятиліть ХХ століття Америка оголосила війну загроженості й контролю імпульсів. Станом на 2000 рік від американських Трьох сил лишилося хіба що відчуття вищості, а воно, взяте окремо, веде не до успіху, а до самовдоволення, зверхності й пихи.
Нині в Америці все має більші розміри, ніж в Європі — тут більші автомобілі, холодильники, споруди, ванні кімнати і порції алкогольних напоїв, і це кумедно, адже за часів Томаса Джефферсона вважали, ніби все американське дрібніше.
«В Америці […] всі тварини набагато менші, ніж у Старому Світі, — писав видатний французький натураліст Жорж-Луї Леклерк, граф де Бюффон889. — Жодну тварину в Америці не можна порівняти зі слоном, носорогом, гіпопотамом, дромадером, жирафою, буйволом, левом, тигром тощо». Впливовий Бюффон розмірковував: якщо в Америці немає великих тварин, то вона ніколи не стане могутньою країною. Будь-які завезені з Європи види й собі змаліють і стануть хирлявими — і те саме трапиться з людьми-переселенцями та їхніми дітьми. За вердиктом абата Гійома Рейналя, ще одного письменника доби Просвітництва, не дивно, що Америка «не породила жодного доброго поета, жодного здібного математика, жодного генія бодай в якомусь мистецтві чи науці»890.
Усі знають про американську «винятковість»: ще за часів колонії у Массачусетській затоці було поширене переконання, що Америці судилося стати новим Ізраїлем, світлом для всіх народів, маяком прав і свобод891. Джон Уїнтроп казав пуританам — своїм братам по вірі, — що їхня колонія має стати «містом, яке стоїть на верхів’ї гори»892. За півтора століття перший номер Federalist нагадав американцям, що «народ цієї країни має право» вирішити, чи може існувати у світі країна, побудована на засадах політичної свободи893. «Ми, американці, — як казав Мелвілл, — особли вий, обраний народ — Ізраїль нашого часу. […] Ми несемо світові ковчег свобод»894.
Однак часто забувають про те, що пліч-о-пліч з відчуттям вищості американців ішла глибока загроженість і велике відчуття образи — потреба утвердитися перед гордовитою Європою.
Перебуваючи в Парижі, Джефферсон писав своїм товаришам-мисливцям, закликаючи надіслати йому тушу гігантського лося-велетня, щоб спростувати твердження Бюффона895. Ставши президентом, він відправив Льюїса і Кларка в експедицію — почасти щоб зібрати кістки великих ссавців, передусім мамонтів, — і надсилав доказ за доказом у Національний музей природничої історії у Франції. До своїх «Нотаток про Вірджинію» Джефферсон долучив розділ «Тварини» з таблицею, в якій показав, що американські ссавці більші за європейських, і зазначив, що «гігантський» мамонт (якого у Вірджинії так і не знайшли) — безумовно, «найбільший мешканець суходолу», який «за кубатурою вп’ятеро-вшестеро» перевершував слона Старого Світу896.
Упродовж ХІХ століття американці плекали відчуття — мабуть, справедливе, — що древніші, космополітичніші народи Європи ставляться до них зверхньо. Ендрю Карнеґі, навіть ставши «сталевим королем» і найбагатшою людиною в світі, написав цілу книжку, в якій каталогізував «домінування Америки в усіх сферах», зокрема у виробництві, торгівлі, освіті, літературі і плодючості897. Генрі Джеймс писав: «Гадаю, беззаперечним фактом є те, що американці — найменш впевнений у собі народ у світі та найглибше переконаний, що всі інші мешканці планети змовилися, щоб їх принижувати»898.
На додачу до цього аутсайдерського прагнення утвердитися розвинулося ще одне, особистісніше відчуття загроженості. Радикальні відмінності між Америкою та Європою, які спостерігав Токвіль у 1830-х роках, полягали в тому, що Америка не мала «рангів»: не існувало поділу на аристократів і простий люд, походження не накидало на людину обмежень щодо того, які статки вона могла надбати і за яку сферу діяльності взятися (за очевидним великим винятком рабства). Теоретично будь-хто міг займатися будь-чим і піднятися на будь-які висоти899. Отже, місце кожної людини в суспільстві залежало від її власної поведінки, а значущість відображала її особисту економічну продуктивність. З розвитком економіки для кожного стало можливим — мабуть, уперше в історії — отримати оцінку і самому вважати себе «успішним» чи «невдахою» залежно від того, як добре він працював і скільки заробив.