Ба більше, Конституція підживила — можливо, навіть створила — відчуття вищості Америки як країни. До 1789 року у політичному вимірі американці сприймали себе передусім як мешканців Вірджинії, Нью-Йорка тощо927. Їхня політична та колективна ідентичність зосереджувалася переважно на їхньому штаті, а не на країні. Натомість Конституція починається словами «Ми, народ Сполучених Штатів Америки». Federalist закликав американців вважати себе залученими до історичної, можливо, Богом даної місії показати, що великий вільний народ може вижити і процвітати (отже, вони водночас мали і дещо доводити)928. Це відбулося не одразу, та під впливом Конституції громадяни декількох штатів почали сприймати себе як американців, а Сполучені Штати стали для них локусом великого наратива вищості.
Сама Конституція стала центральним елементом цього відчуття вищості. Майже священне поклоніння «батькам-засновникам» розповсюдилося серед американців ХІХ століття929 (і протривало аж донині) — вони невтомно слухали, як головний документ їхньої країни називають «пам’ятником геніальності», «сильною і величною спорудою» і «безпрецедентним досконалим прикладом репрезентативної демократії, на який зараз спрямована увага і надія всього людства»930. Вищість Конституції не була релігійною чи етнічною — йшлося про вищість принципу. Американці побачили, що конституційні Сполучені Штати — країна вільних людей, де не правлять королі, де немає лордів, які зверхньо поглядають на простий люд, де кожен має свободу віросповідання і слова та всіх людей створено рівними.
Отже, Конституція зміцнила американські Три сили і започаткувала вражаюче зростання країни до континентального, а потім і світового лідера. Проте реальність, звісно, не відповідала ідеалу. Америка — країна Трьох сил — мала характерні патології. Ахіллесовою п’ятою стала вищість.
Попри свої піднесені ідеали, революційна Америка потерпала від усіх моральних слабкостей своєї епохи. Американське відчуття вищості наприкінці ХVІІІ століття і тривалий час потому уособлювало не лише стійкі принципи. Для дуже багатьох людей воно також наповнилося обурливими переконаннями у вищості однієї раси над усіма іншими, «цивілізації» над «дикунством», чоловіків над жінками і християнства — особливо протестантизму — над усіма іншими релігіями931.
Внаслідок цього драйв і прагнення американських Трьох сил призвели також і до деяких найтемніших плям американської історії932: щонайменше двох століть рабства за расовою ознакою і — навіть після Громадянської війни — ще одного століття сегрегації, насилля і систематичної дискримінації; до масового винищення, підкорення і депортації корінного населення Америки, зокрема до насильницького нищівного перегону кількох племен через половину континенту в 1830-х роках; до Акту про недопущення китайців 1882 року і забуті лінчування мексиканців та американців мексиканського походження уже у ХХ столітті.
Однак для тих, кому американські Три сили сприяли, вони стали надзвичайно потужним механізмом. Американські Три сили відрізнялися від пуританських. Американська наснаженість жити-тут і-зараз надавала їм більшої матеріалістичності та водночас більшого бунтівного потенціалу. Багато часу минуло, відколи Джефферсон проголосив, що «земля належить живим», і Емерсон сказав «Я живу зараз» — а американці лишаються в авангарді цього сучасного способу мислення. «Історія більшою чи меншою мірою балаканина933, — сказав у 1916 році Генрі Форд. — Це традиція. Ми не хочемо традицій. Ми хочемо жити зараз».
Це надало американським Трьом силам самобутності. Вони звільняли і водночас обмежували. У деяких культурах Трьох сил визначений для окремої особи шлях суворо конвенційний і орієнтований на уникнення ризиків. Американські Три сили інші.