Американці хочуть наново побудувати світ — у кожному поколінні. Тому американці, покоління за поколінням, розширювали кордони, ламали старе і творили нові релігії, нові права і нові способи торгівлі, повсякчас займаючись тим, що в економіці, за Шумпетером, називають креативною деструкцією. Америка сутнісно була країною з культурою Трьох сил, і водночас у цій країні люди постійно піднімалися щаблями Трьох сил лише, щоб відштовхнути їх, спираючись на драйв і дисципліну, щоб кинути виклик суспільно прийнятному і прокласти нові шляхи.
З огляду на засадничі цінності, країни американські Три сили стали спільним продуктом контролю імпульсів за Конституцією та бунтарського, утвердженого Декларацією права людей жити за власним розумом. Америці більшою мірою, ніж будь-якій іншій країні, вдалося поєднати два на позір протилежні імпульси: Три сили взяли до уваги відтерміновану винагороду і життя в теперішньому — почасти завдяки чарівній силі американської мрії. Просту формулу було вибудувано. Працюй наполегливо впродовж тижня, і зможеш відриватися на вихідних, або проводити час із дітьми, або робити що заманеться. Працюй наполегливо роками — і матимеш будинок, автомобілі й сім’ю своєї мрії.
За допомогою цього ефективного поєднання Америці вдалося стати не лише найпрацьовитішою країною у світі, а й прославитися вмінням розслаблятися і жити-тут-і-зараз. Це країна Кока-Коли, пивних вечірок і Каліфорнії. Американець може жити за принципами Трьох сил п’ять днів на тиждень, та у п’ятницю ввечері він проголошує незалежність. Жодне інше суспільство в історії не видобувало стільки з обох ідей.
А потім, у другій половині ХХ століття, дещо трапилося. Америка виступила проти загроженості й контролю імпульсів. Після витіснення цих двох елементів не лишилося нічого, крім відчуття вищості та бажання жити-тут-і-зараз. Це формула миттєвої винагороди, а не драйву, витривалості й інновацій.
Нині багато людей стверджують, що американську етику праці знищила соціальна допомога. «Хоча держава, дбаючи про всіх, поліпшила матеріальний стан малозабезпечених американців, — заявляє Heritage Foundation, — та зрештою підважила етику праці»934.
У категоріях Трьох сил у цьому твердженні, по суті, йдеться про те, що соціальна допомога знищила загроженість: бідних американців тепер врятовано від тверезого страху голодної смерті. Вони прекрасно живуть на допомогу збезробіття, сидячи біля телевізорів з великими екранами, замість працювати у McDonald’s за мінімальну зарплатню.
І якщо говорити про історичні факти, сучасна Америка як держава соціального захисту справді постала з мети усунути загроженість.«Лишилася ще одна перепона, яку ми маємо здолати, — сказав Франклін Рузвельт у радіовиступі 1938 року. — Великою, загальнонаціональною перепоною є загроженість, людські злидні та страх»935. У своїй відомій промові 1944 року «Другий білль про права» Рузвельт проголосив, що Конституції «виявилося недостатньо, щоб гарантувати нам рівність у пошуках щастя»936, і що потрібно «звільнити Америку від загроженості». Недарма проривну програму із забезпечення добробуту Франкліна Рузвельта назвали соціальним захистом937.
Але соціальна допомога — лише мізерна частка американської боротьби із загроженістю. З боку представників заможних класів звинувачувати малозабезпечені прошарки у занепаді Америки щонайменше недалекоглядно. У деяких районах Балтимора, Детройта і Нью-Йорка шанси закінчити школу938 ледве дотягують до 50%, і водночас ватажки банд мають змогу заробляти до 130.000 доларів на рік, торгуючи наркотиками939 (і загинути десь у двадцять років940 ). З огляду на це, оплакувати втрату етики праці в наших бідних кварталах — означає не помічати майже нічого важливого в загальній картині941. І так само недалекоглядно радити мешканцям центральної Аппалачії припинити скиглити і влаштуватися у McDonald’s942, коли внаслідок економічних змін, по суті, зникли всі сектори, які раніше забезпечували цілі міста943.
Американці справді втратили свою загроженість — а отже, і Три сили — наприкінці ХХ століття, та справжньою проблемою став сам успіх. Загроженість зійшла нанівець через процвітання, часом незаслужене, хоча частіше зароблене важкою працею і зумовлене найкращими рисами Америки: а саме тим фактом, що в нас хороші інституції й прекрасна система стимулювання інновацій. Будь-які фанатичні пошуки винних («Це все через соціальну допомогу! В усьому винне зниження податків! Усе почалося з Рейгана! Ні, геть в усьому винен Обама!») випускають з уваги той беззаперечний і найважливіший факт, що впродовж двох останніх десятиліть ХХ століття Америка зазнала одного з найбільших приростів багатства в історії людства944. 1980-ті роки стали епохою такого багатства і надлишку, що ціле десятиліття втілилося у романі Тома Вулфа «Багаття марнославства» і фільмі Олівера Стоуна «Уолл-стрит»945. А 1990-ті роки автоматично стали часом ще вищих статків навіть порівняно із попереднім десятиліттям946.