Завдяки буму доткомів і розвиткові венчурного капіталізму люди ледь за двадцять, щойно закінчивши університет, могли одного дня прокинутися мультимільйонерами947. Між 1995 і 2000 роками фондовий ринок виріс утричі948, а у 2000 році у Кремнієвій долині з’являлося щодня949 до 64 нових мільйонерів. Корпоративні виплати стрімко зростали950, але майже ніхто не скаржився, бо працевлаштування було стабільним і прибутки акціонерів також стрімко зростали951. Люди без жодних особливих навичок чи обізнаності раптом вважали себе біржовими геніями, бо всі їхні покупки перетворювалися на золото. У всій країні зростали родинні статки: у 2007 році вони сягнули рекордного показника 120000 доларів952. Лише за кілька років ціна на будинок, за яку його було придбано, зростала вдвічі. Водночас складалося враження, ніби глобалізація обіцяє американцям ще більше грошей, адже вона майже ототожнювалася з поширенням Starbucks, Disney, Coca-Cola, Nike та Gap953.
На додачу до всього цього, здавалося, ніби всі поклоняються Америці. З падінням комуністичних режимів уряди в усьому світі раптом почали благати американських «радників» (дехто з яких на той час ще й факультету права Джорджтаунського університету не закінчив954 ) допомогти їм запровадити конституції та закони про іноземні інвестиції за американським зразком. Френсис Фукуяма написав книжку «Кінець історії», в якій стверджував, що західна ліберальна демократія — найповніше втілена в Америці — репрезентує «кінцевий етап ідеологічної еволюції людства» і «остаточну форму людського правління»955. Сорок країн, зокрема Мозамбік і Свазіленд, започаткували біржі за американським зразком956. Здавалося, ніби цілий світ прагне американізуватися. На землі лишилася одна супердержава — «наддержава» з економічним, військовим і культурним домінуванням, господарка світу, який раптом став однополярним957.
Усе це підживлювало американське відчуття вищості і натомість зменшувало їхнє відчуття загроженості. Уперше в історії Сполучені Штати не мали серйозних суперників чи ворогів. Америка вже не мусила нічого доводити світові — навпаки, цілий світ з усієї сили пнувся, щоб її наздогнати.
Утім, інші сили — особистісніші й психологічно обумовлені — також розхитували загроженість Америки.
«Я не знаю жодного психологічного розладу — від тривожності й депресії до низької успішності в школі та на роботі […], а також подружнього насилля і розбещення малолітніх, який не брав би початок із проблеми низької самооцінки», — писав психотерапевт Натаніел Бранден, учень Айн Ренд і батько американського руху за підвищення самооцінки. Щодо неймовірної заяви Брандена дивовижно те, що багатьом американським читачам вона не здасться ані нечуваною, ані навіть дискусійною — ось такого приголомшливого тріумфу домоглася філософія самооцінки у США958.
Книжка Брандена 1969 року «Психологія самооцінки» стала бестселером959. До 1980-х року освітяни підхопили його ідеї та додатково їх поглибили. Низька самооцінка відповідала не лише за всі психологічні проблеми — «майже будь-яку соціальну проблему можна звести до того, що люди недостатньо люблять себе», — стверджували реформатори960. «Багато руйнівних для суспільства проблем, якщо не всі вони, закорінені у низькій самооцінці численних людей, які складають суспільство»961.
Школи у всій країні взяли собі за обов’язок прищеплювати своїм підопічним високу самооцінку. Ту саму мету поставили батьки. Психолог Керол Дуек пише: «у 1990-х роках батьки і вчителі вирішили, що немає в світі нічого важливішого за самооцінку і що маючи самооцінку, дитина легко здобуде все що завгодно»962.
Психологи і раніше говорили про самооцінку. Уїльям Джеймс дуже тонко описав її у 1890 році. Однак для Джеймса головною умовою самооцінки лишалося досягнення963. Натомість новий рух перевернув каузальність: проголосили, що для досягнень потрібна самооцінка. Це означає, що самооцінка передує досягненням. Дітям мали прищепити самооцінку, перш ніж вони чогось досягнуть.