Тож крах 2008 року був скороченням Трьох сил. Усередині була бульбашка — бульбашка нерухомості — і, як зазначили економісти Роберт Шиллер і Нуріел Рубіні, — кожен такий «бум і крах» живиться пошестю «надмірно оптимістичної» впевненості, що бум «триватиме вічно», а ризики катастрофи ніколи не стануть реальністю1007. Інакше кажучи, людей мотивувало відчуття не загроженості, а безпеки. І замість опиратися спокусі заради здобутків у тривалій перспективі, люди відкидали усі обмеження в гонитві за швидкими грошима. Тих, хто — як-от Шиллер та Рубіні — радили контролювати імпульси впродовж років перед кризою, сприймали як Кассандру 1008.
Багато хто дивується, чому американці так безтямно наразилися на бульбашку кредитування і заощаджень наприкінці 1980-х року, доткомівську бульбашку в 1990-х роках, а потім, після двох попередніх, — найбільшу з них у 2000-х роках. Причина в тому, що Америка втратила свої Три сили, і ця втрата спричинила хворобу всієї системи. На всіх рівнях економіки, від позичальників до банкірів і мільярдерів із хедж-фондів, ніде люди не відчували достатньої загроженості та навіть близько не проявляли достатнього самоконтролю. Так Америка провалила маршмеллоу-тестування — і розплатилася за це.
Що це нам дає?
Сорок років тому Деніел Белл стверджував, що з метою максимізувати витрати споживачів розвинений капіталізм навмисно і безжально перетворює американців на гедоністів, які не бажають далі виконувати роботу, потрібну для виживання капіталізму1009. Минуло тридцять років — і Самуел Гантінґтон почав стверджувати, що «нова хвиля іммігрантів» розмиває ядро культури БАСПів і підважує традиційні американські чесноти1010. Обидва намагалися пояснити, чому Америка втрачає свою здатність до відтермінованої винагороди — і обидва помилялися.
Проблема Америки не в капіталізмі. Белл не взяв до уваги тривалу здатність Америки породжувати одночасно працьовитих заробітчан і марнотратних споживачів, як заповідає американська мрія. Проблема Америки також не в іммігрантах. Не вони роз’їдають американські Три сили — навпаки, іммігранти привозять Три сили до Америки. Правда в тому, що немає зовнішніх сил чи груп, які можна було би звинуватити у стрімкому поширенні миттєвої винагороди всередині американського суспільства. Це внутрішня хиба. Суспільство, кероване обіцянкою відтермінованої винагороди, стає таким унаслідок рідкісного поєднання трьох культурних рис: відчуття вищості, загроженості та контролю імпульсів. Упродовж останніх десятиліть ХХ століття Америка втратила два із цих елементів, а отже, свої Три сили. Унаслідок цього утворилося суспільство миттєвої винагороди.
Інакше кажучи, щоб вилікуватися від хвороби миттєвої винагороди, Америці довелося б відновити свої Три сили, однак це потребувало б конфлікту між ними і деякими з найцінніших — або принаймні найчастіше згадуваних — американських заповідей: усі люди і групи рівні; просто будь собою, а не таким, якими тебе хоче бачити хтось інший; живи-тут-і-зараз. Щодня в Америці мільйони голосів повторюють ці мантри. Перша в гострій суперечності із відчуттям вищості Трьох сил, друга — із загроженістю, а третя — з контролем імпульсів.
Усі три заповіді містять глибоко приховане зернятко правди. Повністю відмовитися від них означало б відкинути американські ідеали рівності, індивідуалізму й пошуків щастя. Тож вихід — повернутися до Трьох сил, які не суперечать цим ідеалам. Якщо Америка прагнутиме оживити Три сили, вони мають бути вартими того. Для цього ми на завершення опишемо кожен елемент Трьох сил по черзі.
Передусім відчуття вищості. Це єдиний елемент Трьох сил, який Америка не втратила. Америка все ще вірить у свою винятковість. Американці й далі за звичкою публічно називають свою країну «найвеличнішою у світі» — від європейців (чи будь-кого іншого) ми майже ніколи не чуємо таких слів. Тоні Блер одного разу назвав Сполучене Королівство «найвеличнішою країною у світі», й англійська преса дошкульно висміяла його1011. Натомість коли Барак Обама сказав, що вірить у винятковість Америки, «так само, як, гадаю, англійці вірять у винятковість Великої Британії, а греки — у винятковість Греції»1012, його піддали критиці за недостатньо палке й автентичне висловлення винятковості.