Тут аж ніяк не йдеться про те, що Три сили зроблять вас щасливими. Справді, якщо успішні люди схильні відчувати свою вищість і водночас невідповідність, то успіх до певної міри передбачає таку собі компромісну угоду зі щастям. Відчуття власної недосконалості болісне. Однак життя без важко здобутих досягнень і тріумфального подолання труднощів може не приносити задоволення. Коли ми надзвичайно добре робимо хоч будь-що винятково складне — виникає глибоке задоволення і навіть захват. Змушуючи себе піднятися на новий рівень чи подолати нову перепону, ми відчуваємо радість і гордість.
Спроби поговорити про те, як люди знаходять сенс життя, майже неодмінно завершуються банальностями, однак все одно складається враження, що справжні досягнення приходять з тривалої роботи. Життя, присвячене лише теперішньому, щоб почуватися добре тут і зараз, навряд чи можна назвати самореалізацію. Теперішнє саме собою надто мізерне і порожнє1027. Усім нам потрібне майбутнє, щось вище і більше за нашу теперішню винагороду, щось, до чого ми прагнемо і в що свідомо робимо свій внесок. Австрійський психолог Віктор Франкл (який пережив Голокост) писав, що щастя «не можна піймати; воно має прийти […] як незапланований побічний ефект особистої відданості чомусь більшому за нас самих»1028. Три сили не обіцяють змістовного життя, та уможливлюють його, даючи людям змогу вловити пульс часу — жити не лише в теперішньому, а також і в майбутньому, присвячувати себе змінам світу в чомусь великому чи малому, а потім робити все можливе, щоб втілити ці зміни.
Зрештою, Три сили — це спосіб зміцнитися, який можна використати для егоїстичного самозбагачення або для блага інших. Людям, які володіють Трьома силами, нічого не гарантовано, і вони ризикують зазнати справжніх патологій. Однак саме такі люди здатні перетворювати власні і чужі життя.
Поза сумнівом, заклик до Америки відновити її Три сили парадоксальний, адже якщо Три сили Америки спираються на толерантність, можливості та рівність, то успіх Трьох сил країни загалом завжди перебуватиме в опозиції до успіху Трьох сил окремих груп. Тією чи іншою мірою відчуття вищості кожної групи Трьох сил майже за визначенням не толерантне або навіть упереджене. Тож Три сили Америки перебуватимуть у конфлікті із відчуттям вищості своїх груп і намагатимуться його підтяти. Іронія полягає в тому, що цей конфлікт до певної міри забезпечить аутсайдерський культурний статус американських груп Трьох сил — принаймні для першого або другого покоління — а це, своєю чергою, сприятиме їхнім Трьом силам (поглиблюючи їхню загроженість) і стимулюватиме їхній успіх.
Однак у довготривалій перспективі Три сили Америки надто потужні для шовінізму цих груп. Їх просто поглинуть. Справжня перспектива Америки з Трьома силами — це день, коли в країні зникнуть усі успішні групи і залишаться успішні індивіди.
Подяки
На цю книжку нас надихнули наші батьки, Леон і Дайана Чуа і Сай та Флоренс Рубенфелди.
Ми дуже вдячні друзям, родичам і колегам. Це Брюс Акерман, С’юзан Роуз-Акерман, Тоні Кронмен, Ненсі Ґрінберґ, Генрі Гансманн, Марина Сантіллі, Деніел Марковіц, Сара Білстон, Іен Айрс, Дженніфер Браун, Джон Морлі, Ерін Морлі, Дейвид Ґреуол, Джордан Смоллер, Алексис Конта, Сильвія Остерер, Мішель Чуа і Катрін Чуа — усі вони дуже допомогли своїми блискучими зауваженнями, читаючи ранні версії цієї книжки. Також нам неймовірно допомогли розмови з Адамом Коеном, Елізабет Александер, Сюзан Бірке-Фідлер, Джеймсом Банді, Енн Дейлі, Стівом Екером, Полом Фідлером та Енн Тоффлмайр. Окрема подяка Набігі Сайд, Томові та Кеї Данненбаумам, родинам Роулс і Суетт за їхні докладні коментарі до окремих розділів цієї книжки.
Деякі засадничі ідеї цієї книжки вперше з’явилися у 2008 році під час семінару з права, який називався «Закон і процвітання». Ми вдячні яскравим студентам, які ділилися своїми ідеями на початкових етапах підготовки цієї книжки. Це Ліґія Абре, Яу Анім, Моніка Белл, Бридж Колбі, Жаклін Есай, Ронан Ферроу, Джон Файнер, Джим Ліґтенберґ, Патрісія Мун, Нік Пайаті, Амелія Роулс, Бен Тайблсон, Ліна Тетелбаум, Наталія Волосин, Шеньї У та Дейвид Чжоу. Також ми безмежно вдячні Джеффрі Лі за непохитність, що врятувала нас від невимовного сорому.