Адже там, на стіні, був він, справжній, ось тут, поруч, — Чоловік-Монстр, Людина-Чудовисько. Кожна спотворена риса його обличчя, кожна роздерта ніздря, кожен порух його вуст — усе там відбилося так довершено, як на замальовках Доре, коли той після довготривалого нічного чигання на закіптюжених, сажопритрушених завулках Лондона повертався додому, несучи під своїми повіками усі свої гротескові начерки, а його спраглі пальці аж свербіли, прагнучи схопити перо, чорнило, папір — і розпочати! Достоту як Доре, з його фотографічною пам’яттю, вишкрябував на папері обличчя, так і Роїв дух зафототрафував Чудовисько, запам’ятавши і щонайнепомітніший порух волосинки в ніздрі, й миттєвий образ повіки, як кліпнуло воно оком, і скручене вухо, і той вічно заслинений пекельний рот… А коли Чудовисько, обличчям своїм заполонивши весь екран, зиркнуло на нас ізблизька, ми з Крамлі аж відсахнулись. Воно побачило нас! Воно вимагало: заверещіть! Воно насувалося, щоб нас убити!
Стіна вітальні знову стала темна.
Я почув, як щось пробелькотіли мої губи.
— Очі! — прошепотів я.
Я намацав у пітьмі проектор, перекрутив ролик і знову запустив.
— Ось дивіться, дивіться, ось, гляньте! — вигукнув я.
Камера висвітила обличчя великим планом.
Ошалілі очі, зведені конвульсією божевілля.
— Це ж не глиняне погруддя!
— Ні? — перепитав Крамлі.
— Це Рой!
— Рой!?
— У гримі, прикинувшись Чудовиськом!
— Та ні!
Тут обличчя підморгнуло своїм глядачам і закотило догори живі очі.
— Рой…
І нарешті стіна остаточно стемніла.
І то ж він, в образі Чудовиська, був здибав мене на тих нотр-дамських висотах, із тими самими очима… а тоді відсахнувся і втік!
— Святий Боже, — нарешті промимрив Крамлі, все ще не зводячи очей з уже темної стіни. — То он воно що гасає, мов вітер, по наших цвинтарях цими ночами!
— А чи то Рой гасає, мов вітер.
— Яка дурість! І навіщо йому таке витворяти?
— Бо то ж Чудовисько ввергло його у всі ці лиха, вигнало з роботи, мало не вбило… і що може бути ліпше, ніж передражнити його, зробитися ним — на той випадок, якщо хтось побачить. От затримувався, заховався Рой Гольдстром — то вже його мов і на світі немає.
— Та все одно дурість несосвітенна!
— Як і всеньке його життя, дурне-шалене, — погодився я. — Але оце? Воно справжнє!
— І яка йому з цього вигода?
— Помста.
— Помста?!
— Хай Чудовисько вб’є Чудовисько, — мовив я.
— Ні, ні, — похитав Крамлі головою. — До дідька лисого з таким. Ану, ще разок прокрути!
Я прокрутив. Кадри промиготіли на наших обличчях.
— То не Рой! — виснував Крамлі. — Просто анімація глиняного погруддя!
— Ні, — я вимкнув проектор.
Ми посиділи в пітьмі.
Констанс видала якісь чудні звуки.
— І навіщо, — запитав Генрі, — знати вам, що воно там таке? Самі сльози від того.
58
— Я боюсь їхати додому, — призналася Констанс.
— А хто вам сказав туди їхати? — спитав Крамлі. — Хапайте ліжко, будь-яку кімнату, а чи й джунгляний сад!
— Ні-ні, — промурмотіла Констанс. — Це його кипіло.
Усі ми задивилися на порожню стіну, де сам тільки залишковий, на сітківках наших очей, танув образ Чудовиська.
— Він не гнався за нами, — запевнив Крамлі.
— А міг! — Констанс висякала ніс. — Я не хочу цілу ніч самотою ночувати в якомусь клятому порожньому будинку над клятим океаном, де повно почвар! Я старію. Ви й незчуєтесь, як я вискочу за якогось чудика — хай Бог укріпить його на терпець зі мною!
Вона задивилася на джунглі Крамлі, де нічний легіт шелестів листям пальм і високою травою.
— Він там!
— Та викинь це з голови! — умовляв Крамлі. — Ми ж взагалі не знаємо, чи бодай хтось переслідував нас отим тунелем попід цвинтарем і до того офісу. А чи хто захряснув двері склепу. Можливо, вітер.
— Та воно завжди так… — Констанс тремтіла, мов яка доходяга, що цілу зиму прохворіла. — І що ж далі? — трусячись, вона відкинулася на спинку крісла, обхопивши лікті долонями.
— Ось.
Крамлі виклав на кухонний стіл низку фотокопій давніх газет. Понад тридцять статей, великих і маленьких, за останній день, жовтня і перший тиждень листопада 1934 року.
«АРБУТНОТ, КІНОМАГНАТ, ГИНЕ В АВТОТРОЩІ». Так називалася перша стаття. «І в тій самій автотрощі загинули й К. Пек Слоун, співвласник кіностудії, та його дружина Емілі».