Я не йняв віри, що та сама Реттіґан, немеркнуча зірка кінематографа, навідалася сюди помежи ударів грому.
Врешті-решт я вкотре припросив:
— Заходь же, заходь!
Вона прошепотіла:
— Відійди убік!
А тоді наповзла на мене й одним п’янким поцілунком оповила мій язик, ніби морська іриска, й шугонула в глиб кімнати. Затим повернулася назад і легенько чмокнула мою щоку.
— Боженько, у цьому щось є… — мовила Констанс. — Проте зачекай, я налякана.
Обхопивши лікті, мокра як хлющ, вона розляглася на канапі. Довго не зволікаючи, я стягнув з неї сукню, а тоді закутав її у величезний рушник.
— Ти так поводишся з усіма своїми жінками? — спитала вона, цокаючи зубами.
— Тільки у темні грозові ночі.
— Меґґі ні про що не дізнається?
— Реттіґан, не ворушися, заради Бога.
— Тільки те й чую від чоловіків усе своє життя. Хоча рано чи пізно вони все одно встромляють кілок у моє серце.
— Чому ти зціпила зуби? Через те, що ледь не потонула у цьому проливні чи тому що перестрашилася?
— Навіть не знаю, — вона виснажено відхилилася назад. — Я чимдуж гнала сюди, хоча й близько подумати не могла, що ти тут. Відтоді, як ти покинув це місце, збігло чимало води, але, Ісусе, просто несила повірити, що ти знову тут. Порятуй мене!
— Скажи-но, заради Бога, від чого?
— Від смерті.
— Але, Констанс, ніхто не може вберегтися від неї.
— Не кажи більше такого. Я примчала сюди не для того, щоб помирати. О Боже правий, я тут заради того, аби жити вічно.
— Це нагадує молитву, Констанс, аж ніяк не реальність.
— Ти ж вічно житимеш. Твої книжки безсмертні!
— Років сорок, може, не більше.
— Ей, не розкидайся роками. Я б сама не відмовилася від кількох.
— Не відмовляйся краще від питва. Посидь у спокої.
Я приніс півплящини «Ґолд Дака».
— Боженько, а це що таке?
— Я на дух не переношу скотчу, а таке пиття саме для письменника. От спробуй.
— Фу, яка гидота, — вона зробила кілька ковтків і скорчила гримасу. — Хутчіш дай щось інше.
У нашій крихітній ванній я відкопав невеличку флягу з горілкою, прибережену для тих часів, коли ніч здається безкінечною. Констанс вихопила її з моїх рук, викрикуючи:
— Йди до мамці!
Вона залпом почала дудлити алкоголь.
— Повільніше, Констанс!
— Тебе не вганяє у страх моя смерть!
Вона зробила ще три останні ковтки та зі заплющеними очима вручила мені флягу.
— Бог милосердний.
Промовивши це, відразу ж звалилася на подушки.
— Не хочеш послухати, яка чортівня гнала мене з побережжя?
— Не квапся, — я приклав пляшку «Ґолд Дака» до своїх уст і надпив трохи. — Починай.
— Що ж, — сказала вона, — це була Смерть.
Розділ другий
Мені забаглося більше алкоголю, проте на дні фляги не зосталось ані краплі горілки. Дилькочучи, я увімкнув у залі невеличкий газовий обігрівач, затим обнишпорив кухню і таки знайшов пляшку «Ріпплу».
— Хай тобі грець! — скрикнула Реттіґан. — Це нагадує тонік для волосся! — втім, вона далі цмулила питво і пересмикувалася від холоду. — То на чому я завершила?
— На тому, як ти щодуху мчала.
— Авжеж, проте я ще й розповіла, від кого дала драпака.
Парадні двері заторохкотіли від напору вітру.
Я схопив її за руку, і тримав доти, доки не вгавав стукіт.
Опісля Констанс підібрала свою чорну сумочку, витягла звідти куцу книжку і тремтливим порухом простягла її мені.
— Тут.
Я провів очима: «Телефонний довідник Лос-Анджелеса, 1900».
— Боже милостивий! — прошамотів.
— Скажи, з якого дива я це притарабанила? — запитала вона.
Я прогортав довідник від А до Є, Ж, потім зупинився на М, далі на О, згодом на статтях про ТБ і так до самого кінця, глипаючи на імена, імена із забутого року, імена, Мати Божа, імена.
— Це треба як слід обміркувати, — сказала Констанс.
Я розпочав з А — Александр, Альберт, потім зіскочив на Вільям. Перейшов до Б — Берроуз, В —…
— Яка халепа! — прошептів. — Це ж тисяча дев’ятсотий рік, а за вікном тисяча дев’ятсот шістдесятий.
Втупивши погляд у Констанс, помітив, як з-під її немеркнучої літньої засмаги проступала блідість.
— Ці люди… Майже усі вони давно у кращому світі за видноколом вічності.
Я знову зосередився на іменах.
А більшість номерів не варті виїденого яйця. Телефонувати комусь — гибле діло. Це не що інше, як…
— Що?
— Книга мертвих.
— В «яблучко».
— Книга мертвих, — проказав я. — Єгиптянська. Тільки-но з гробниці.