— Саме вона порадила Констанс улаштувати весілля на Маунт-Лоу. Астрологиня пророкує, Констанс губить себе, приймаючи все за чисту монету. Пошукай некрологи.
— Некрологи?
— Шукай! Що бачиш?
— Святі мученики! Щоденний гороскоп з ім’ям Королеви Каліфії.
— І що ж, цікаво, пророкують? Щось феєричне? Добросердне? Може, вдалий день для закладання саду, а чи, може, для шлюбу з якимось махабундою? Ну ж бо, читай!
— «Щасливий тиждень, щасливий день. Радо приставайте на усі пропозиції: як великі, так і малі». Ну, й що далі?
— Нам кров з носа треба знайти Каліфію.
— Навіщо?
— Не випускай з уваги, що це прізвище теж обведено червоним кружальцем. Ба більше, нам украй необхідно перестрітися з Каліфією, доки її не спіткало лихо. Червоний хрестик означає смерть і поховання. Хіба не так?
— Ні, — заперечив Крамлі. — Хай там як, а старий Тутанхамон досі дриґається, хоча його ім’я позначено червоним чорнилом. І хрестиком на додачу!
— Однак він чує неладне: що хтось збирається по його душу.
— Хто, Констанс? Це недоросле чудо?
— Облиш, старий ще топче ряст. Проте не має жодних гарантій, що ніхто не прибрав Каліфію. Реттіґан не так уже й багато нам повів. Гадаю, Каліфія могла б пролити куди більше світла на ситуацію. Єдине, що нам треба, — роздобути її адресу.
— Цього буде доста? Ей, — Крамлі враз звернув на узбіччя та виклюнувся з машини. — Більшість людей так ніколи не додумалися б, і Констанс не налізло на голову, і ми не здогадалися. Жовті сторінки! Он куди ми так і не пхнули свого носа. Жовті сторінки! От телепні! Жовті сторінки!
Він пройшовся узбіччям, затим прошмигнув у телефонну будку, де поспіхом заходився порпатися серед огрому затертих жовтих сторінок. Нишпорив доти, поки не вирвав одну і не поклав довідник на місце.
— Номер телефону застарів, давно недійсний. Однак нам, може, вдасться дізнатися адресу астрологині.
Він тицьнув сторінку поперед очі. Я прочитав: «Королева Каліфія. Хіромантія. Френологія. Астрологія. Єгипетська некрологія. Твоє життя — моє життя. Ласкаво прошу».
І цей триклятий заклад зі знаком зодіаку.
— Отож! — підсумував Крамлі, набравши повні груди повітря, як ніколи раніше. — Констанс вказала нам на єгиптянські рештки, а рештки приводять нас до Каліфії, яка намовила Констанс виходити за цю тварюку!
— Нам нічого невідомо напевне!
— Нехай і не знаємо чогось. Що з того? Вивідаємо усе.
Крамлі перемкнув передачу автівки, і ми стрімголов погнали вперед, аби дошукатися істини.
Розділ дванадцятий
Ми дісталися до Центру екстрасенсорних досліджень Королеви Каліфії, відлюдної місцини Бункер-Гіла. Крамлі, зиркнувши на будівлю, скривився, наче від квасного яблука. Я ж кивнув йому, провівши погляд в інший бік, де було те, що безумовно мало розпалити нашу цікавість: похоронне бюро Каллагана й Ортеґи.
Це й справді неабияк пожвавило його.
— Ніби повернувся в рідні околиці, — визнав Крамлі.
Наша тарадайка заглухла. Я вийшов.
— Збираєшся всередину? — поцікавився у Крамлі.
Він сидів на місці, витріщившись на вітрове скло, і не відривався від керма. Скидалося, ніби досі веде автівку.
— Як так? — подивувався він. — Усе довкола ніби пішло під укіс разом з нами?
— То ти йдеш чи тут стовбичитимеш? Ти станеш мені у нагоді.
— Відійди убік.
Крамлі подався вгору крутими бетонними приступками, за якими були інші, уже добряче полущені східці. Затим спинив ходу і взявся обдивлятися великий білий будинок, подібний на потрощену клітку якогось птаха, і тут видав: «Схоже на недоладну пекарню, в якій виминають тісто для печива із жалюгідними передбаченнями».
Ми піднялися далі. Дорогою надибали кота, білого цапа і павича. Коли проминали птаху, вона, здавалося, загравала з нами, підморгуючи тисячею пар очей. Перестрілися з нею прямісінько перед дверима. Тільки-но я постукав, як тут, зовсім не в пору, почали сипатися сніжинки облупленої фарби, влягаючись на мої туфлі.
— Якщо це тримало вкупці будинок, то стояти йому зосталося небагато, — виснував Крамлі.
Я загупав у двері усіма суглобами п’ястука. У відповідь почув шум. Здавалося, що всередині хтось пересуває паркетом рухомий масивний сховок. Щось важкеньке пнули по інший бік дверей.
Я знову підняв руку, одначе високий голос, схожий на цвіркотіння горобця, зупинив мене: