— Бути молодою сьогодні тяжко, — сказала Джейн. — Ти повинна мати СП.
— А що таке СП? — запитала міс Марпл.
— Сексуальна принадливість.
— А, розумію, — сказала міс Марпл. — Це те, що в мої дні називали «напустити туману в очі».
— Непогано сказано, — мовив сер Генрі. — А тепер кілька слів про dame de compagnie, яку ви назвали, здається, кицькою, місіс Бентрі.
— Я не мала на увазі котів, щоб ви знали, — сказала місіс Бентрі. — Ідеться зовсім про інше. То була просто велика, пухнаста, біла, муркотлива особа. Завжди надзвичайно люб'язна. Такою вона була, Аделаїда Карпентер.
— А що ви мали на увазі, назвавши її жінкою середнього віку?
— Я хотіла сказати, що їй було десь близько сорока. Вона жила там завжди — відколи Сильвії виповнилось одинадцять років, я думаю. Надзвичайно тактовна особа. Одна з тих удів, які опиняються в скрутних обставинах, маючи багато аристократичних зв'язків і зовсім не маючи готівки. Мені вона не подобалась, але мені ніколи не подобалися люди з дуже білими довгими долонями. І я не люблю кицьок.
— Містер Керл?
— Чоловік літній, сутулий. Їх так багато скрізь і повсюди, що буває не так легко відрізнити одного від іншого. Він пожвавлювався лише тоді, коли говорив про свої запліснявілі книжки, а більше — ніколи. Навряд чи сер Емброз знав його дуже добре.
— А сусід Джері?
— Надзвичайно чарівний хлопець. Він був заручений із Сильвією. Це зробило ту подію ще трагічнішою.
— Мене дивує… — почала міс Марпл і відразу замовкла.
— Що вас дивує?
— Та нічого, моя люба.
Сер Генрі подивився на стару даму з великою цікавістю. Потім сказав замислено:
— Отже, ті молоді люди були заручені. А давно вони були заручені?
— Десь рік. Сер Емброз був налаштований проти заручин на тій підставі, що Сильвія ще надто юна. Але після того як сплинув річний термін заручин, він поступився, і весілля мало відбутися дуже скоро.
— Он як! Чи мала юна леді якусь власність?
— Майже нічого — не більш як сотню чи дві прибутку на рік.
— У цій норі ви не зловите пацюка, Клітерінґу, — зауважив полковник Бентрі й засміявся.
— Тепер черга доктора ставити запитання, — сказав сер Генрі. — Я закінчив.
— Моя цікавість має суто професійний характер, — відповів доктор Ллойд. — Я хотів би знати, які медичні дані було виявлено під час розслідування, тобто чи звернула тоді на них увагу наша господиня й чи досі їх пам’ятає.
— Пам’ятаю дуже приблизно, — сказала місіс Бентрі. — Це було отруєння диґіталіном — правильно я кажу?
Доктор Ллойд кивнув головою.
— Активна складова наперсника — digitalis — впливає на серце. Це навіть дуже цінні ліки при деяких серцевих захворюваннях. А випадок, про який ви розповідаєте, здається мені дуже дивним. Я ніколи не подумав би, що споживання певної кількості доданого в якусь страву листя наперсника може призвести до фатального результату. Уявлення про небезпеку, яку становить поїдання отруйного листя та отруйних ягід, дуже перебільшені. І мало хто також усвідомлює, що лікувальні чи отруйні властивості алкалоїду значно посилюються, якщо його виділяють окремо, з необхідною ретельністю й належно до цього підготувавшись.
— Якось місіс Мак-Артур послала кілька спеціальних цибулин місіс Тумі, — сказала міс Марпл. — А кухарка місіс Тумі подумала, що то звичайна цибуля, й усі члени родини Тумі отруїлися й були дуже хворі.
— Але ж вони не померли від того отруєння, — сказав доктор Ллойд.
— Ні, не померли, — визнала міс Марпл.
— Одна з моїх знайомих дівчат померла від харчового отруєння, — сказала Джейн Гел’єр.
— Ми повинні продовжити своє розслідування цього злочину, — сказав сер Генрі.
— Злочину? — здивовано перепитала Джейн Гел’єр. — А я думала, то був нещасливий випадок.
— Якби це був нещасливий випадок, — лагідно заперечив сер Генрі, — то не думаю, що місіс Бентрі стала б розповідати нам цю історію. Ні, якщо моє відчуття мене не обдурює, то це був нещасливий випадок лише за своєю видимістю, а за ним ховається щось набагато зловісніше. Мені пригадується одна справа: кілька гостей, запрошених на домашню вечірку, розважали себе бесідою після вечері. Стіни були обвішані всіма видами старовинної зброї. З метою пожартувати один з учасників вечірки схопив стародавній кавалерійський пістоль і націлив його на іншого чоловіка, вдаючи, ніби стріляє в нього. Пістоль був заряджений і вистрелив, убивши того чоловіка. У тій справі ми повинні були з'ясувати, по-перше, хто таємно наготував і зарядив той пістоль, а по-друге, хто так спрямував розмову, що вона закінчилася тим жахливим пострілом із кавалерійського пістоля — бо чоловік, який із нього вистрелив, був абсолютно невинний!