Місіс Бентрі показала пальцем на Джейн Гел’єр.
— Я не знаю, що сказати, — відповіла Джейн, — крім одного. Чому б дівчині не зробити цього самій? Зрештою, це вона принесла листя на кухню. Як ви сказали, сер Емброз був налаштований проти її одруження. Якби він помер, вона одержала б гроші й змогла б відразу вийти заміж. Вона знала не менше про стан здоров'я сера Емброза, аніж місіс Карпентер.
Палець місіс Бентрі описав коло в повітрі й зупинився на міс Марпл.
— А тепер ви, пані професорко, — сказала вона.
— Сер Генрі описав ситуацію дуже ясно — надзвичайно ясно, можна сказати, — почала міс Марпл. — І доктор Ллойд мав цілковиту рацію в тому, що він сказав. Разом вони прояснили всі обставини цієї справи — ліпше не треба. Тільки я не думаю, що доктор Ллойд повністю обміркував один з аспектів своєї версії. Адже, не будучи медичним консультантом сера Емброза, він не міг знати, яке саме захворювання серця турбує старого джентльмена, чи не так?
— Я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі, міс Марпл, — сказав доктор Ллойд.
— Ви виходите з припущення, що сер Емброз мав таку хворобу серця, на яку диґіталін діє негативно, чи не так? Але немає жодних доказів стосовно того, що це було так. Могло бути якраз навпаки.
— Якраз навпаки?
— Атож, адже ви самі сказали, що його часто прописують як ліки проти захворювань серця.
— Не заперечую, я це сказав, але навіть тепер не второпаю, до чого ви ведете.
— Я веду до того, що в такому разі він міг цілком природно мати диґіталін у своєму розпорядженні разом з іншими ліками й не бути зобов'язаним комусь пояснювати, навіщо він йому. Цим я хочу (я завжди так погано висловлюю свої думки) сказати таке: припустімо, ви надумали отруїти когось смертельною дозою диґіталіну. То чи не буде найпростішим способом прикриття свого злочину влаштувати так, щоб усі отруїлися диґіталіном — у даному випадку листям, у якомуу присутній диґіталін? Для решти таке отруєння не буде фатальним, звичайно, але нікого не здивує факт однієї жертви, бо, як пояснив нам доктор Ллойд, такі випадки отруєння завжди можуть привести до несподіваних наслідків. Нікому не спаде на думку запитати, а чи насправді дівчина не одержала фатальної дози диґіталіну через укол або щось подібне. Він міг долити відповідну мікстуру в її коктейль, каву або навіть дати їй випити її як тонік.
— Ви хочете сказати, що сер Емброз отруїв свою вихованку, чарівну дівчину, котру він дуже любив?
— Саме так, — сказала міс Марпл. — Адже те саме сталося й у випадку містера Беджера та його економки. Тільки не переконуйте мене в тому, що абсурдно думати, ніби шістдесятирічний чоловік може закохатися в дівчину, якій двадцять років. Таке трапляється щодня, а у випадку такого старого деспота, як сер Емброз, подібне почуття може зовсім вибити його з рівноваги. Такі спалахи пристрасті нерідко закінчуються божевіллям. Він не міг змиритися з думкою про те, що вона вийде заміж, — і робив усе можливе, щоб цьому завадити, однак не зміг. Його божевільні ревнощі стали такими великими, що він визнав за ліпше вбити її, аніж віддати молодому Лоримерові. Певно, він задумав це досить давно й тому звелів посіяти наперсник між кущами шавлії. Певно, він сам нарвав листя, коли настав його час, і попросив її віднести його на кухню. Жахливо навіть думати про таке холоднокровне вбивство, але як на мене, то ми повинні поставитися до такого вчинку з усією милосердною поблажливістю. Джентльмени в такому віці іноді поводяться дуже дивно там, де замішані молоді дівчата. Наш останній органіст… але тут я мушу стриматися, щоб не поширювати цієї скандальної історії.
— Місіс Бентрі, — запитав сер Генрі, — усе було справді так?
Місіс Бентрі кивнула головою.
— Атож. Мені б таке й на думку ніколи не спало: я завжди думала про ту подію як про нещасливий випадок. Але після смерті сера Емброза я одержала листа. Він розпорядився, щоб його надіслали мені. Й у тому листі він розповів мені правду. Я не знаю, навіщо він це зробив, але ми завжди дуже добре ладнали одне з одним.
Коли запала короткочасна тиша, вона відчула в ній невисловлену критику й поквапно пояснила:
— Ви, можливо, думаєте, що я зрадила висловлену мені довіру, але це не так. Я змінила всі прізвища. Насправді його звали не сер Емброз Берсі. Ви ж бачили, як по-дурному витріщився на мене Артур, коли я назвала це прізвище? Спочатку він не зрозумів, про кого йдеться. Я змінила все. Я зробила те саме, що пишуть у журналах та на початку книжок: «Усі дійові особи, про яких ідеться в наступній розповіді, вигадані». Ви ніколи не будете знати, хто вони насправді такі.