— Ці коштовності зберігалися в бунгало, замкнені лише в скриньці для прикрас. Поліція назвала це виявом неприпустимої безтурботності — хто завгодно міг їх украсти.
— От бачиш, Доллі, — промовив полковник Бентрі. — А що я тобі завжди кажу?
— Мій досвід мені підказує, — заперечила місіс Бентрі, — що саме ті люди, які відзначаються неймовірною обережністю, і втрачають найчастіше свої речі. Я навіть не замикаю свої коштовності в скриньці, вони лежать у незамкненій шухляді, між моїми панчохами. Я певна, що якби та дама — як же її звуть? — якби Мері Кер робила так само, її прикрас ніколи б не було вкрадено.
— Було б, — заперечила Джейн, — бо всі шухляди були висунуті, а речі, що в них зберігалися, розкидані по кімнаті.
— У такому разі вони шукали не коштовності, — сказала місіс Бентрі. — Вони шукали якісь секретні папери. Таке завжди трапляється в романах.
— Про секретні папери я нічого не знаю, — сказала Джейн із сумнівом у голосі. — Ніколи про них не чула.
— Не розпорошуйте свою увагу, міс Гел’єр, — сказав полковник Бентрі. — Базікання Доллі не слід сприймати серйозно.
— Про грабунок зі зламом, — нагадав їй сер Генрі.
— Ага. Отже, до поліції зателефонувала особа, котра назвала себе міс Мері Кер. Вона сказала, що бунгало було пограбоване й описала прикмети молодика з рудим чубом, що приходив туди вранці. Покоївка помітила в ньому щось незвичайне та не впустила його, але згодом вони побачили, як він вистрибнув із будинку через вікно. Вона описала прикмети того чоловіка з такою точністю, що поліція заарештувала його вже за годину, і тоді він розповів їм свою історію й показав листа від мене. І, як я вже вам розповіла, вони привели до відділка мене, і коли він мене побачив, то сказав те, про що я вам уже розповіла, — що це не я взагалі!
— Дуже дивна історія, — сказав доктор Ллойд. — Чи був містер Фолкнер знайомий із тією міс Кер?
— Ні, не був — принаймні він так сказав. Але я ще не розповіла вам про найцікавіше. Поліція, звичайно, прийшла в бунгало, і вони знайшли там усе в тому стані, про який я вам розповідала: шухляди повисовувано, коштовності вкрадено, але дім був порожній. Мері Кер прийшла лише через кілька годин, і коли вона прийшла, то сказала, що вона нікому й нікуди не телефонувала й уперше чує про це. Здається, того ранку вона отримала телеграму від імпресаріо, котрий пропонував їй дуже вигідну роль і призначив зустріч, отож, природно, вона відразу поїхала до міста, щоб зустрітися з ним. Коли вона приїхала туди, то з’ясувалося, що все це було містифікацією. Ніхто не посилав їй ніякої телеграми.
— Стандартна хитрість, щоб примусити її покинути дім, — прокоментував сер Генрі. — А куди поділися слуги?
— Те саме сталось і з ними. Власне, там була тільки одна покоївка, і їй подзвонили по телефону — то була нібито Мері Кер, яка сказала, що забула вдома дуже важливу річ. Вона звеліла покоївці, щоб та принесла їй сумочку, що лежала в одній із шухляд у її спальні. Покоївці було наказано встигнути на перший поїзд. Дівчина так і зробила і, звичайно ж, замкнула дім; та коли вона прибула до клубу міс Кер, де мала зустрітися зі своєю господинею, то чекала її там довго й марно.
— Гм… — промовив сер Генрі. — Я починаю розуміти. Будинок залишився порожній, а проникнути в нього через одне з вікон, гадаю, не було надто важко. Але я не можу зрозуміти, до чого тут історія, що сталася з містером Фолкнером? І хто зателефонував у поліцію, якщо це не була міс Кер?
— Про це ніхто й ніколи не довідався.
— Дивно, — сказав сер Генрі. — Чи цей молодик справді виявився тією самою особою, за яку він себе видавав?
— О, так, із цього боку все було гаразд. Він навіть показав листа, якого нібито надіслала йому я. Почерк був зовсім не схожий на мій — але звідки йому було знати, який у мене почерк?
— Що ж, спробуймо тепер описати ситуацію, — сказав сер Генрі. — Поправте мене, якщо я помилюся. Леді та її покоївку виманюють із дому. Молодика заманюють туди за допомогою фальшивого листа, якому надає переконливості той факт, що ви справді гастролюєте в Рівербері на тому тижні. Молодикові підсовують міцне снодійне й телефонують у поліцію, щоб спрямувати всі підозри проти нього. Грабунок зі зламом відбувається насправді. Я припускаю, що коштовності було вкрадено?
— О так.
— Їх було коли-небудь знайдено?
— Ні, ніколи. Я думаю, що, звісно ж, сер Герман доклав усіх зусиль, щоб зам’яти цю справу, а такі можливості в нього були. Проте повного успіху він не досяг, і якщо я не помиляюся, то його дружина після цих подій подала на розлучення. Проте я не знаю, чим там усе закінчилося.