Цікаво, вона дійсно просила його передати мені привіт? Наприклад, батько каже їй: «Ось збираюся написати Марґарет листа». А вона кидає у відповідь — недбало, але з теплотою в голосі: «Перекажи їй привіт і скажи, що я її люблю».
Ні, не можу я такого уявити. Ніяк. То батькові слова, він сам їх додав. Навіть без відома матері. Навіщо він це написав? Щоб зробити мені приємність? Щоб мати і справді відчула те, що він від її імені писав мені, — щоб полюбила мене? Ці безглузді спроби зблизити нас — для кого він робив їх? Для мене чи для неї?.. Марна справа! Ми з матір’ю були наче два континенти, що повільно, але невблаганно віддаляються один від одного. А батько скидався на будівничого, який зводить мости: він безуспішно намагався поєднати два непоєднуваних береги.
Був іще один лист; він надійшов до крамниці, і батько вклав його у свій. Його написав мені професор права, звернутися до якого порекомендував батько.
Шановна міс Лі!
Я й не гадав, що Айван Лі має доньку, але тепер я це знаю і дуже радий познайомитися з Вами. А ще більше я радий Вам допомогти. Офіційне свідоцтво про смерть — це, як Ви й гадали, легальне підтвердження факту смерті людини, про місцеперебування якої нічого не було відомо впродовж часу настільки тривалого, що в цій ситуації смерть є єдиним раціональним припущенням. Основною функцією цього свідоцтва є уможливити передання маєтності зниклої особи в руки її спадкоємців.
Я вдався до необхідних досліджень і знайшов усі документи стосовно конкретного випадку, що вас цікавить. Містер Енджелфілд, про якого ви згадуєте, був, вочевидь, особою відлюдькуватою, тому відомостей про дату й обставини його зникнення віднайти не вдалося. Однак ретельна і сумлінна робота, що її провів такий собі містер Ломакс від імені спадкоємців (двох племінниць), дозволила належним чином дотриматись всіх необхідних формальностей. Сам маєток являв собою чималу цінність, щоправда, дещо зменшену після пожежі, яка там трапилася і в результаті якої він став непридатним для проживання. З усім цим ви самі зможете ознайомитися, оскільки я надсилаю вам копії відповідних документів.
Ви побачите, що правозаступник сам розписався від імені однієї зі спадкоємиць. Це є звичним для ситуації, коли бенефіціар[7] через якусь причину (наприклад, хворобу чи фізичну ваду) неспроможний вести власні справи.
Прискіпливу увагу приділив я підписові другої спадкоємиці. Прочитати його було майже неможливо, але врешті-решт мені вдалося ці закарлючки розшифрувати. Чи нема тут якоїсь таємниці? Чи не це, бува, зацікавило вас у цій справі?
Не бійтеся! Я людина надзвичайно розважлива й обачна. Перекажіть батькові, нехай зробить суттєву знижку на свою «Justitiae Naturalis Principia» — і я мовчатиму як риба!
Ваш покірний слуга Вільям Генрі Кедволадр
Я відразу ж зазирнула у кінець чіткої копії, що її прислав мені професор Кедволадр. Ось місце для підписів племінниць Чарлі Енджелфілда. Як і зазначав професор, за Еммеліну розписався містер Ломакс. Це свідчило принаймні про те, що вона лишилася живою після пожежі. А у другому рядку — ім’я, яке я й сподівалася там знайти: Віда Вінтер. А після нього в дужках: раніш відома як Аделіна Марш.
Ось і маємо доказ.
Віда Вінтер була Аделіною Марш.
Отже, вона сказала мені правду.
Із цією думкою я й пішла до бібліотеки на чергове інтерв’ю.
Першу добу Аделіна й Еммеліна провели у своїй кімнаті. Між Хазяйкою та Джоном-копачем існувала мовчазна домовленість: ставитися до дівчат так, наче вони одужують після тяжкої хвороби. У певному розумінні так воно й було. Їм завдано травми. Тепер вони лежали в ліжку, впершись одна в одну носами й поїдаючи одна одну очима. Мовчки. Без єдиного слова. Без єдиної посмішки. Кліпаючи в унісон. І в результаті такого взаємопроникнення, досягнутого завдяки невпинному взаємному спогляданню, яке тривало цілу добу, зв’язок між ними відновився. Інакше кажучи, загоївся. Але на ньому, як і на всякій загоєній рані, лишився шрам.