Батько подумав півхвилини – подивився в землю – стукнув себе легенько вказівним пальцем по лобу —
– Вірно, – сказав він.
Розділ X
Ну чи не сором займати два розділи описом того, що сталося на сходах по дорозі з одного поверху на інший? Адже ми дісталися тільки першого майданчика, і до низу залишається ще аж п’ятнадцять сходинок; а оскільки батько і дядько Тобі в балакучому настрої, то, чого доброго, буде потрібно ще стільки ж розділів, скільки сходинок. – Будь-що-будь, сер, я тут нічого не можу поробити, така вже моя доля. – Мені несподівано приходить думка: – опусти завісу, Шенді, – я опускаю. – Проведи тут лінію по паперу, Трістраме, – я провожу, – і гайда за наступний розділ.
До біса всяке інше правило, яким я став би керуватися в цій справі, – якби воно в мене було – то, позаяк я роблю все без усяких правил, – я б його зім’яв і порвав на шмаття, а потім кинув би у вогонь. – Ви скажете, я погарячкував? Так, і є через що – гарненька справа! Як по-вашому: людина має підкорятися правилам – чи правила людині?
А оскільки, нехай буде вам відомо, це мій розділ про розділи, який я обіцяв написати перед тим, як піду спати, то я вважаю за обов’язок заспокоїти перед сном свою совість, негайно повідавши світу все, що я про це знаю. Адже це ж удесятеро краще, ніж повчальним тоном, красуючись солодкомовною мудрістю, почати розповідати історію смаженого коня, – розділи дають розуму передих – приходять на допомогу уяві – діють на неї – і в творі такої драматичної складки такі ж потрібні, як зміна картин на сцені, – і ще п’ять десятків таких же холодних аргументів, здатних абсолютно загасити вогонь, на якому згаданий кінь смажиться. – О, щоб це осягнути, тобто роздмухати вогонь на жертовнику Діани, – вам треба прочитати Лонгина – прочитати до кінця. – Якщо ви ні на йоту не порозумнішаєте, прочитавши його перший раз, – не лякайтеся – перечитайте знову. – Авіценна[200] і Ліцетус сорок разів прочитали метафізику Аристотеля від дошки до дошки, і все-таки не зрозуміли в ній жодного слова. – Але помітьте, які це мало наслідки. – Авіценна зробився відчайдушним письменником в усіх видах писання – і писав книги de omnі re scrіbіlі,[201] а що стосується Ліцетуса (Фортуніо), то він хоча і народився, як усім відомо, недоноском,[202] зростом не більше п’яти з половиною дюймів, досяг проте в літературі такої вражаючої висоти, що написав книгу такої ж довжини, як він сам, – учені знають, що я маю на увазі його Гонопсихантропологію, про походження людської душі.
Цим я і закінчую свій розділ про розділи, який уважаю кращим в усій моїй книзі; і, повірте моєму слову, всякий, хто її прочитає, так же плідно використає свій час, як на товчення води в ступі.
Розділ XІ
– Цим ми все поправимо, – сказав батько, спускаючи з майданчика ногу на першу сходинку. – Адже Трісмегіст, – вів далі батько, ставлячи ногу на попереднє місце і звертаючись до дядька Тобі, – був найбільшим (Тобі) зі смертних – він був найвеличнішим царем – найбільшим законодавцем – найбільшим філософом – найбільшим первосвящеником. – І інженером, – сказав дядько Тобі.
– Авжеж, – сказав батько.
Розділ XІІ
– Ну як почувається ваша пані? – крикнув батько, знову спускаючи з майданчика ногу на ту ж сходинку і звертаючись до Сузанни, що проходила внизу, біля сходів, із величезною подушкою для шпильок у руці. – Як почувається ваша пані? – Добре, – мовила Сузанна, не поглянувши нагору і не зупиняючись, – краще й чекати не можна. – От дурень! – вигукнув батько, знову поставивши ногу на попереднє місце, – адже хоч як би йшли справи, завжди отримаєш цю саму відповідь. – А як дитина, скажіть? – Ніякої відповіді. – А де лікар Слоп? – вів далі батько, підвищивши голос і перегнувшись через перила. – Сузанна вже його не чула.
– З усіх загадок подружнього життя, – сказав батько, переходячи на інший бік майданчика, щоб притулитися до стіни при викладі своєї думки дядькові Тобі, – з усіх головоломних загадок шлюбу, – а повірте, брате Тобі, він завалений такою купою ослячої поклажі, що всьому ослячому стаду Іова нести її було б не до снаги, – немає заплутанішої, ніж та – що ледве тільки у хазяйки будинку починаються пологи, як уся жіноча прислуга, від її камеристки до вигрібальниці попелу, виростає на цілий дюйм і напускає поважність на цей єдиний дюйм більше, ніж на решту своїх дюймів, разом узятих.
– А я гадаю, – заперечив дядько Тобі, – що скоріше ми стаємо на дюйм нижчими. – Коли я зустрічаю жінку, яка очікує дитину, – зі мною завжди так буває. – Важкий тягар доводиться нести цій половині роду людського, брате Шенді, – сказав дядько Тобі. – Так, жахливий тягар покладений на жінок, – продовжував він, хитаючи головою. – О, так, так, неприємна це річ, – сказав батько, теж хитаючи головою, – але, певно, ніколи ще, відколи похитування головою ввійшло до звичаю, дві голови не хиталися в один час, спільно, через такі різні спонукання.
200
202
Ce Foetus n’étoіt pas plus grand que la paume de la maіn; maіs son père l’ayant éxamіné en qualіté de Médecіn, et ayant trouvé que c’étoіt quelque chose de plus qu’un Embryon, le fіt transporter tout vіvant à Rapallo, où іl le fіt voіr à Jerôme Bardі et à d’autres Médecіns du lіeu. On trouva qu’іl ne luі manquoіt rіen d’essentіel à la vіe; et son père pour faіre voіr un essaі de son expérіence, entreprіt, d’achever l’ouvrage de la Nature, et de travaіller à la formatіon de l’Enfant avec le même artіfіce que celuі dont on se sert pour faіre éclore les Poulets en Egypte. Іl іnstruіsіt une Nourіsse de tout ce qu’elle ayoіt à faіre, et ayant faіt mettre son fіls dans un four proprement accomodé, іl reussіt à l’élever et à luі faіre prendre ses accroіssemens nécessaіres, par l’unіformіté d’une chaleur étrangère mesurée exactement sur les dégrés d’un Thermomètre, ou d’un autre іnstrument équіvalent. (Vіde Mіch. Gіustіnіan, ne glі Scrіt. Lіgurі à Cart. 223, 488).
On auroіt toujours été très satіsfaіt de l’іndustrіe d’un père sі expérіmenté dans l’Art de la Génératіon, quand іl n’auroіt pu prolonger la vіe à son fіls que pour quelques moіs, ou pour peu d’années.
Maіs quand on se représente que l’Enfant a vecu près de quatre-vіngts ans, et qu’іl a composé quatre-vіngts Ouvrages dіfférents tous fruіts d’une longue lecture – іl faut convenіr que tout ce quі est іncroyable n’est pas toujours faux, et que la Vraіsemblance n’est pas toujours du côté de la Vérіté.
Іl n’avoіt que dіx-neuf ans lorsqu’іl composa Gonopsychanthropologіa de Orіgіne Anіmae Humanae.
(Les Enfans célèbres, revûs et corrіgés par M. de la Monnoye de l’Académіe Françaіse.) – Л. Стерн.
– Недоносок цей був не більший за долоню; але його батько, піддавши його медичному дослідженню і вважаючи, що він є чимось більшим, аніж зародок, звелів його перевезти живим у Рапалло, де показав Джероламо Барді й іншим місцевим лікарям. Лікарі зробили висновок, що у нього немає недоліку ні в чому необхідному для життя; тоді батько недоноска, бажаючи показати зразок свого мистецтва, взявся завершити роботу природи й зайнятися вирощуванням дитини тим самим способом, який застосовується в Єгипті для виведення курчат. Він навчив приставлену до нього няньку, що їй потрібно робити, і, наказавши помістити свого сина у відповідно пристосовану піч, добився нормального розвитку і зростання зародка за допомогою рівного нагрівання, точно вимірюючи температуру градусами термометра або іншого рівнозначного йому приладу. (Див. про це: Мік. Джустініані. «Лігурійські письменники», 225, 488.) Навіть якби йому вдалося подовжити життя свого сина всього на кілька місяців або на кілька років, і тоді не можна було б подивуватися майстерності батька, такого досвідченого в мистецтві вирощування.
Але коли ми дізнаємося, що дитина ця прожила близько вісімдесяти років і написала вісімдесят різноманітних творів, які всі були плодами тривалого читання, – ми мусимо визнати, що неймовірне не завжди помилкове і що правдоподібність не завжди на боці істини.
Йому було всього дев’ятнадцять років, коли він написав «Gonopsyehanthropologіa, або Про походження душі людини». («Надзвичайні діти», переглянуто і виправлено паном де ла Монне, членом Французької академії.) (фр.)