А тепер, коли ви дійшли до кінця моїх чотирьох томів, – річ, про яку я хочу запитати: в якому стані у вас голова? У мене вона страшенно болить. – Про ваше здоров’я я не турбуюся; я знаю, що воно дуже сподобалось. – Істинне шендіанство, хоч як би ви були упереджені проти нього, відчиняє серце та легені і, подібно до всіх споріднених йому душевних станів, полегшує рух крові й інших життєвих соків по каналах нашого тіла, воно допомагає колесу життя крутитися довше та радісніше.
Якби мені надали можливість, як Санчо Пансі, вибрати за смаком королівство, я б не вибрав острова – або королівства чорношкірих, аби діставати гроші: – ні, я б вибрав королівство людей, які сміються від щирого серця. А оскільки жовчність і похмуріші почуття, розладнуючи кровообіг і порушуючи рух життєвих соків, діють, я бачу, так само шкідливо на тіло державне, як і на тіло людини, – і позаяк одна тільки звичка до доброчесності здатна впоратися з цими почуттями та підпорядкувати їх розуму, – то я б попросив у Бога – дарувати моїм підданим, разом із веселістю, також і мудрість; тоді я був би щасливим монархом, а вони щасливим народом на світі.
Висловивши це добре побажання, я тепер, з дозволу ваших милостей і ваших превелебностей, розлучаюся з вами рівно на рік, коли (якщо доти мене не угробить цей проклятий кашель) я знову смикну вас за бороди і викладу світлу історію, якої вам, певно, й не снилося.
Том V
Dіxero sі quіd forte jocosіus,
hoc mіhі jurіs Cum venіa dabіs.
– Sі quіs calumnіetur levіus esse quam decet theologum, aut mordacіus quam deceat Chrіstіa-num – non Ego, sed Democrіtus dіxіt.
Sі quіs Clerіcus, aut Monachus, verba joculatorіa, rіsum moventіa, scіebat, anathema esto.[224]
Мілорде.
Уклінно прошу дозволу піднести вам ці два томи: це краще, що могли виробити мої здібності за такого кепського здоров’я, як у мене. – Якби Провидіння було до мене щедріше, томи ці являли б набагато пристойніший подарунок вашій ясновельможності.
Прошу вашу ясновельможність пробачити мені сміливість, яку я беру на себе, приєднуючи в цій присвяті до вашого імені ім’я леді Спенсер; їй підношу я історію Лефевра в шостому томі, керуючись єдино тим, що вона, як підказує мені серце, пройнята духом людяності.
Розділ І
Якби не двійко баских конячок і не шибеник-поштар, який ними правив від Стілтона до Стемфорда, це ніколи не спало б мені на думку. Він летів, як блискавка, по узгір’ю три з половиною милі – ми ледве торкалися землі – мчали із запаморочливою швидкістю – як вихор – рух передався моєму мозку – в нім взяло участь моє серце. – Присягаюся великим богом світла, – сказав я, дивлячись на сонце і протягнувши до нього руку в переднє віконце карети, коли давав цей зарік, – одразу же після приїзду додому я замкну мій кабінет і кину ключ від нього на глибину дев’яносто футів від поверхні землі, в колодязь за моїм будинком.
Лондонська поштова карета зміцнила мене в цьому рішенні: вона мірно погойдувалася по дорозі вгору, ледве рухаючись, тягнена вісімкою гладких тварин. – Щосили, – сказав я, хитаючи головою, – але і ті, що трохи кращі за вас, тягнуть таким же способом – помалу в кожного! – Чудеса!
Скажіть мені, панове вчені, вічно будемо ми додавати так багато до обсягу – й так мало до змісту?
Вічно будемо ми виготовляти нові книги, як аптекарі виготовляють нові мікстури, лише переливаючи з одного посуду в інший?
Вічно нам скручувати і розкручувати один і той же мотузок? вічно рухатися по одній і тій же доріжці – вічно одним і тим же кроком?
Приречені ми довіку, у свята і в будні, виставляти залишки вченості, як ченці виставляють останки своїх святих, – не творячи з їх допомогою ні єдиного, навіть малюсінького, чуда?
222
Якщо я скажу ненароком що-небудь занадто сміхотворне, ти поблажливо надаси мені це право.
223
Якщо хто напліткує, буцім я легковажніший, аніж личить богослову, або уїдливіший, аніж личить християнинові, нехай знає, що не я це сказав, а Демокріт.
224
Якщо якому-небудь священнослужителю або ченцеві відомі блазенські слова, що збуджують сміх, нехай на нього буде накладено анафему (