Розділ XXXІX
Якраз коли капрал відкашлювався, щоб почати, – до кімнати ввійшов перевальцем лікар Слоп. – Не яка біда – капрал висловить свою думку в наступному розділі, хоч би хто там увійшов.
– Ну, добрий лікарю, – вигукнув батько жартівливо, бо душевні стани змінювались у нього з незбагненною швидкістю, – що хорошого може сказати мій хлопчисько? -
Навіть якби батько запитував про стан цуценяти, якому відрубали хвіст, – він би не міг це зробити з більш безтурботним виглядом; прийнята лікарем Слопом система лікування моєї хвороби жодним чином не допускала таких питань. – Він сів.
– Скажіть, будь ласка, сер, – мовив дядько Тобі тоном, який не можна було залишити без відповіді, – в якому стані хлопчик? – Справа кінчиться фімозом,[261] – відповів лікар Слоп.
– Убийте мене, якщо я що-небудь зрозумів, – мовив дядько Тобі, засовуючи в рот люльку. – Так нехай тоді капрал продовжує свою медичну лекцію, – сказав батько. – Капрал уклонився своєму старому приятелеві лікарю Слопу, після чого виклав свою думку відносно первинної теплоти і первинної вологи в таких словах:
Розділ XL
– Місто Лімерик, облога якого почалася під командуванням самого його величності короля Вільгельма через рік після того, як я пішов на службу в армію, – лежить, з дозволу вашої милості, посеред диявольськи сирої, болотистої рівнини. – Він з усіх боків оточений, – зауважив дядько Тобі, – річкою Шаноном і є за своїм місцем розташування однією з найсильніших фортець Ірландії.
– Це, здається, новий спосіб починати медичну лекцію, – мовив лікар Слоп. – Усе це правда, – відповів Трім. – У такому разі я бажав би, щоб панове лікарі взяли за зразок цей новий крій, – сказав Йорик. – З дозволу вашої превелебності, – вів далі капрал, – там усе суціль перекроєно дренажними канавами і мочарами; на додачу, під час облоги випало стільки дощу, що вся округа перетворилася на калюжу. Від цього, а не від чого-небудь іншого і вибухнула дизентерія, яка ледве не вбила його милість і мене. Після перших десяти днів, – вів далі капрал, – жоден солдат не міг би знайти сухе місце у своєму наметі, не обкопавши його канавою для стоку води; – але цього було мало, і всякий, хто тільки мав у розпорядженні кошти, як його милість, випивав щовечора по олов’яному кухлю паленки, яка проганяла вогкість і нагрівала намет, як піч.
– Який же висновок виводиш ти, капрале Тріме, з усіх цих посилок? – закричав батько.
– Звідси я, з дозволу вашої милості, доходжу висновку, – відповів Трім, – що первинна волога не що інше, як стічна вода, а первинна теплота для людини зі статками – паленка; для рядового ж первинна волога та первинна теплота всього тільки, з дозволу вашої милості, стічна вода та чарка ялівцівки. – Якщо її дають нам удосталь і не відмовляють у тютюнці, для підняття духу і пригнічення нудьги, – тоді ми не знаємо, що таке страх смерті.
– Мені, щоправда, важко визначити, капітане Шенді, – сказав лікар Слоп, – у якій галузі знання слуга ваш особливо міцний, у фізіології чи в богослов’ї. – Слоп не забув Трімових коментарів до проповіді. -
– Усього тільки годину тому, – зауважив Йорик, – капрала було піддано іспитові в останньому і він витримав його з честю. —
– Первинна теплота і первинна волога, – мовив лікар Слоп, звертаючись до батька, – є, треба вам сказати, основою та наріжним каменем нашого буття, – як корінь дерева є джерелом і першопричиною його росту. – Вони закладені в сімені всіх тварин і можуть зберігатися різними способами, але переважно, на мою думку, за допомогою одноістотності, втискування і замикання. – А цей бідолашний хлопчина, – вів далі лікар Слоп, показуючи на капрала, – мав, очевидно, нещастя чути яку-небудь поверхову емпіричну розмову про цей делікатний предмет. – Так, мав, – сказав батько. —
– Дуже може бути, – сказав дядько. – Я в цьому впевнений, – мовив Йорик.
Розділ XLІ
Скориставшись відсутністю лікаря Слопа, якого викликано було подивитися на прописану ним припарку, батько прочитав іще один розділ із Трістрапедії. – Ну, хлопці, веселіше! Зараз я покажу вам землю – бо коли ми впораємося з цим розділом, книгу цю буде закрито цілий рік. – Ура! -
Розділ XLІІ
– П’ять років із нагрудничком біля підборіддя;
чотири роки на подорож від букваря до Малахії;[262]
півтора роки, щоб вивчитися писати своє ім’я;
261
262