Але сили життя швидко відринули – очі Лефевра знову заволоклися пеленою – пульс зробився нерівним – припинився – пішов – забився – знову припинився – рушив – став. – Чи треба ще продовжувати? – Ні.
Розділ XІ
Я так рвусь повернутися до моєї власної історії, що залишок історії Лефевра, починаючи від цієї зміни в його долі й до тієї хвилини, як дядько Тобі запропонував його мені в наставники, в небагатьох словах доказаний у наступному розділі. – Усе, що необхідно додати до цього, зводиться до того, що дядько Тобі разом із молодим Лефевром, якого він тримав за руку, провів бідолашного лейтенанта, на чолі похоронної процесії, на кладовищі – що комендант Дендермонда віддав його останкам усі військові почесті – і що Йорик, аби не відставати, – віддав йому вищу почесть церковну – поховавши його біля вівтаря. – Здається навіть, він виголосив над ним надгробну проповідь. – Кажу: здається, – тому що Йорик мав звичку, як, зрештою, і більшість людей його професії, зазначати на першій сторінці кожної створеної ним проповіді, коли, де і з якого приводу її було виголошено; до цього він зазвичай додавав яке-небудь коротеньке критичне зауваження відносно самої проповіді, рідко, втім, особливо для неї втішне, – наприклад: – Ця проповідь про Мойсеєві закони – мені зовсім не подобається. – Хоч я вклав у неї, не можна не признатися, купу вченого мотлоху, – але все це дуже заїжджене та збите найубогішим чином. – Робота вкрай легковага; що було у мене в голові, коли я її вигадував?
– Достоїнство цього тексту в тому, що він підійде до будь-якої проповіді, а достоїнство проповіді в тому, що вона підійде до будь-якого тексту.
– За цю проповідь мене буде повішено, – тому, що вкрав велику її частину. Лікар Пейдагун мене викрив. Ніхто не зловить злодія краще, ніж злодій.
На звороті півдюжини проповідей я знаходжу напис: так собі, й більше нічого, – а на двох: moderato;[275] під тим і іншим (якщо судити з італійського словника Альтієрі, – але головним чином із зеленої мотузки, мабуть, висмикнутої з хлиста Йорика, якою він перев’язав в окрему пачку дві заповідані нам проповіді з позначкою moderato і півдюжини так собі) він мав на увазі, можна сказати з певністю, майже одне і те ж.
Одне тільки важко поєднати з цією здогадкою, а саме: проповіді, помічені moderato, в п’ять разів кращі за проповіді, помічені так собі, – в них удесятеро більше знання людського серця, – в сімдесят разів більше дотепності й жвавості – та (щоб дотримати порядок у цьому наростанні похвал) – вони виявляють у тисячу разів більше таланту; – вони, на довершення всього, безмежно цікавіші тих, що пов’язані в одну пачку з ними; з цієї причини, якщо драматичні проповіді Йорика буде коли-небудь опубліковано, то хоча я включу в їх зібрання тільки одну з числа так собі, проте без щонайменшого вагання наважуся надрукувати обидві moderato.
Що міг мати на увазі Йорик під словами lentamente,[276] tenute,[277] grave[278] й іноді adagіo[279] – стосовно богословських творів, коли характеризував ними деякі зі своїх проповідей, – я не беруся вгадати. – Ще більше спантеличений я, знаходячи на одній all’ottava alta,[280] на звороті другої con strepіto,[281] – на третій sіcіlіana,[282] – на четвертій alla capella,[283] – con l’arco[284] на одній, – senza l’arco[285] на іншій. – Знаю тільки, що це музичні терміни і що вони щось означають; а оскільки Йорик був людиною музичною, то я не сумніваюся, що, прикладені до названих творів, оригінальні ці метафори викликали в його свідомості дуже різні уявлення про внутрішній їх характер – незалежно від того, що б вони викликали у свідомості інших людей.
Серед цих проповідей є і та, що, не знаю чому, завела мене у справжній відступ, – надгробне слово на смерть бідного Лефевра, – виписана дуже ретельно, як видно, з чернетки. – Я тому про це згадую, що вона була, мабуть, улюбленим твором Йорика. – Вона присвячена тлінності й перев’язана навхрест тасьмою з грубої пряжі, а потім згорнута в рурку і засунута в піваркуш брудного синього паперу, який, мабуть, слугував обгорткою якого-небудь щомісячного огляду, тому що й тепер іще бридко пахне кінськими ліками. – Чи були ці знаки приниження умисними, я дещо сумніваюся, – бо наприкінці проповіді (а не на початку її) – на відміну від свого поводження з іншими – Йорик написав —