Жорстока образа не могла б пригнітити Лефевра більше, ніж батьківська ласка дядька Тобі; – він розлучився з дядьком Тобі, як кращий син із кращим батьком, – обоє облилися слізьми – і дядько Тобі, поцілувавши його востаннє, сунув йому в руку шістдесят гіней, зав’язаних у старому гаманці його батька, де лежала обручка його матері, – і прикликав на нього Боже благословення.
Розділ XІІІ
Лефевр прибув у імперську армію саме вчасно, щоб випробувати метал своєї шпаги при поразці турків під Белградом,[287] але потім його почали переслідувати одна за одною незаслужені невдачі, що гналися за ним по п’ятах протягом чотирьох років підряд; він стійко переносив ці удари долі до останньої хвилини, поки хвороба не звалила його в Марселі, звідки він написав дядькові Тобі, що втратив час, службу, здоров’я, словом, усе, окрім шпаги, – і чекає першого корабля, щоб до нього повернутися.
Лист цей отримано було тижнів за шість до нещасного випадку з віконцем, так що Лефевра чекали з години на годину; він ні на хвилину не виходив із голови у дядька Тобі, коли батько описував йому і Йорику наставника, якого він хотів би для мене знайти; але оскільки дядько Тобі спочатку визнав дещо дивними досконалості, яких батько від нього вимагав, то остерігся назвати ім’я Лефевра, – доки характеристика ця, завдяки втручанню Йорика, не завершилася несподівано якостями лагідності, щедрості й доброти; тоді образ Лефевра та його інтереси з такою силою закарбувались у свідомості дядька Тобі, що він вмить піднявся з місця; поклавши на стіл люльку, щоб заволодіти обома руками мого батька, – Прошу дозволу, брате Шенді, – сказав дядько Тобі, – рекомендувати вам сина бідного Лефевра. – Будь ласка, візьміть його, – додав Йорик. – У нього добре серце, – сказав дядько Тобі. – І хоробре, з дозволу вашої милості, – сказав капрал.
– Кращі серця, Тріме, завжди найхоробріші, – заперечив дядько Тобі. – А перші боягузи в нашому полку, з дозволу вашої милості, були найбільшими негідниками. – Був у нас сержант Камбер і прапорщик…
– Ми поговоримо про них, – сказав батько, – іншим разом.
Розділ XІV
Яким би радісним і веселим був світ, з дозволу ваших милостей, коли б не цей безвихідний лабіринт боргів, турбот, бід, нужди, горя, невдоволення, смутку, великих виправ, шахрайства та брехні.
Лікар Слоп, справжній с – син, як назвав його за це батько, – щоб підняти собі ціну, ледве не вклав мене в труну – і наробив у десять тисяч разів більше галасу з приводу помилки Сузанни, ніж вона на це заслуговувала; отже не минуло й тижня, як уже всі в домі повторювали, що бідолашний хлопчик Шенді * * * * * * * * * * * * * начисто. – А Чутка, яка любить усе подвоювати, – ще через три дні присягалась і божилася, що бачила це на власні очі, – й усе товариство, як повелося, повірило її свідченням – «що віконце в дитячій не лише * * * * * * * * * * * але і * * * * * * * * * * * теж».
Якби товариство можна було переслідувати судом, як юридичну особу, – батько порушив би проти нього справу за цей наклеп і ґрунтовно його провчив би; але напасти із цього приводу на окремих осіб – які всі без винятку, кажучи про нещастя, найщирішим чином засмучувались, – означало жорстоко образити кращих своїх друзів. – А все-таки терпіти цю чутку мовчки – було відкритим її визнанням, – принаймні, в думці однієї половини товариства; знову ж таки здійняти галас її спростуванням – означало так само міцно утвердити її в думці іншої половини товариства. —
– Чи потрапляв коли-небудь бідолаха сільський джентльмен у таке скрутне становище? – сказав батько.
– Я б його показував публічно, – відповів дядько Тобі, – на ринковій площі.
– Це не справить ніякого враження, – сказав батько.
Розділ XV
– Нехай товариство говорить що хоче, – сказав батько, – а я надіну на нього штани.
Розділ XVІ
Є тисяча рішень, сер, у справах церковних і державних, так само як і з питань, мадам, більш приватного характеру, – які, хоча вони на вигляд видаються прийнятими і винесеними спішно, легковажно та необачно, були все ж таки (і якби ви або я могли проникнути в зал засідання або поміститися за завіскою, ми б в цьому переконалися) обдумані, зважені та взяті в тямки – обговорені – розібрані по кісточках – вивчені та досліджені зусібіч із такою холоднокровністю, що сама богиня холоднокровності (не беруся доводити її існування) не могла б побажати більшого або зробити краще.