До них належало й рішення мого батька одягнути мене в штани; хоча і прийняте раптом, – як би в припадку роздратування, наперекір усьому товариству, воно проте вже з місяць назад піддано було всебічному обговоренню між ним і матір’ю, з розбором усіх «за» і «проти», на двох особливих lіts de justіce,[288] які батько тримав спеціально з цією метою. Природу цих ліжок правосуддя я роз’ясню в наступному розділі; а в розділі вісімнадцятому ви пройдете зі мною, мадам, за завіску, тільки для того, щоб послухати, яким чином батько з матір’ю обговорювали між собою питання про мої штани, – звідси ви без зусиль складете собі уявлення, як вони обговорювали всі питання меншої важливості.
Розділ XVІІ
У стародавніх готів, що спочатку мешкали (як стверджує вчений Клуверій[289]) у місцевості між Віслою та Одером, а потім увібрали в себе герулів,[290] ругіїв[291] і деякі інші вандальські народи, – існував мудрий звичай обговорювати всяке важливе державне питання двічі: один раз у п’яному, а другий раз у тверезому вигляді. – В п’яному – щоб їх постанови були досить енергійними, – у тверезому – щоб вони не позбавлені були розсудливості.
Мій батько, що не пив нічого, крім води, – ввесь змарнів, сушачи собі голову, як би обернути цей звичай собі на користь, бо так чинив він з усім, що говорили або робили стародавні; тільки на сьомому році шлюбу, після тисячі безплідних експериментів і проб, натрапив він на засіб, який відповідав його намірам; – ось у чому він полягав: коли в нашій родині виникало яке-небудь важке й важливе питання, рішення якого вимагало великої тверезості, а також великого натхнення, – він призначав і відводив першу недільну ніч місяця, а також безпосередньо попередню суботню ніч на його обговорення в ліжку з матір’ю. Завдяки цьому, сер, якщо ви візьмете в міркування * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Батько називав це жартома своїми ліжками правосуддя; – бо з двох таких обговорень, що відбувалися в двох різних душевних станах, зазвичай виходило деяке середнє рішення, що влучало в саму точку мудрості не гірше, ніж якби батько сто разів напився та протверезів.
Не приховуватиму, що цей образ дій так само добре підходить для літературних дискусій, як для військових або подружніх; але не кожен автор здатний наслідувати приклад готів чи вандалів, – а якщо і може, то не завжди це корисно для здоров’я; що ж до наслідування прикладу батька, – то, боюся, не завжди це спасенно.
Мій метод такий: —
У разі делікатних і дражливих обговорень – (а таких у моїй книзі, небу відомо, занадто навіть багато), – коли я бачу, що кроку мені не ступити, не наражаючись на небезпеку накликати на себе незадоволення або їх милостей або їх превелебностей, – я пишу одну половину на ситий шлунок, – а іншу натщесерце, – або пишу все цілком на ситий шлунок, – а виправляю натщесерце, – або пишу натщесерце, – а виправляю на ситий шлунок, – адже все це зводиться до одного і того ж. – Таким чином, менше ухиляючись від способу дій мого батька, ніж він ухилявся від способу дій готів, – я почуваюся врівень з ним на його першому ліжку правосуддя – й анітрохи йому не поступаючись на другому. – Ці різні й майже несумісні дії однаково виникають із мудрого та дивного механізму природи, – за який – честь їй і слава. – Усе, що ми можемо робити, це обертати і скеровувати машину до вдосконалення та кращої фабрикації наук і мистецтв. —
І ось, коли я пишу на ситий шлунок, – я пишу так, як ніби мені до кінця життя не доведеться більше писати натщесерце; – іншими словами, я пишу, ні про що на світі не піклуючись і нікого на світі не страшачись. – Я не рахую своїх шрамів, – і уява моє не забирається в темні підворіття та глухі закутки, запобігаючи ударам, які загрожують посипатися на мене. – Словом, перо моє рухається, як йому заманеться, і я пишу від повноти серця в такій же мірі, як і від повноти шлунка. —
Але коли, з дозволу ваших милостей, я вигадую натщесерце, це зовсім інша історія. – Тоді я виявляю товариству всіляку увагу й усіляку повагу – і (поки це триває) буваю озброєний не гірше за будь-кого з вас тією доброчесністю другого сорту, яку називають обачністю. – Таким чином, між постом і об’їданням я легковажно пишу нешкідливу, нетямущу, веселу шендіанську книгу, яка буде благотворна для ваших сердець. —
– І для ваших голів також – аби ви її зрозуміли.
Розділ XVІІІ
– Пора б нам подумати, – сказав батько, напівобернувшись у ліжку і присунувши свою подушку дещо ближче до подушки матері, щоб відкрити дебати, – пора б нам подумати, місіс Шенді, як би одягнути нашого хлопчика в штани. —
288
Урочисте засідання паризького парламенту під головуванням короля. Lіt у цьому вислові означає «трон»; Стерн, любитель гри слів, перекладає буквально: «ліжко».
289
290
291