– Милий дядьку Тобі, не ходи у вартівню з люлькою, – ніхто не може за себе поручитися з такою штукою в такому куточку.
Розділ XXІX
А тепер я попрошу читача допомогти мені відкотити артилерію дядька Тобі за сцену, – видалити його вартівню та, якщо можна, очистити театр від горнверків і демілюнів, а також прибрати з дороги всі інші його військові брязкальця; після цього, дорогий друже Гаррі, знімемо нагар зі свічок, щоб вони горіли яскравіше, – підметемо сцену новою мітлою, – піднімемо завісу і виведемо дядька Тобі в новій ролі, яку він зіграє абсолютно несподіваним для вас чином; а все-таки, якщо жалість родичка любові – і хоробрість їй не чужа, – ви доволі бачили дядька Тобі під владою двох названих почуттів для того, щоб помітити фамільну схожість між ними (якщо вона є) до цілковитого вашого задоволення.
Порожня науко, ти не допомагаєш нам у жодному з таких випадків – і тільки вічно збиваєш з пантелику.
Дядько Тобі, мадам, відзначався простодушністю, що так далеко відводила його зі звивистих стежин, по яких звичайно рухаються ці справи, що ви не можете – вам не до снаги – скласти про це поняття; до того ж йому властиві були такий простий і наївний спосіб думання і таке чуже всякій недовірливості невідання складок і вигинів жіночого серця, – він стояв перед вами таким голим і беззахисним (коли не думав ні про які облоги), що ви могли б поміститися за однією з ваших звивистих доріжок і стріляти дядькові Тобі просто в серце по десять разів на день, якби дев’яти разів, мадам, було недостатньо для ваших цілей.
Додайте до того ж – і це, у свою чергу, теж змішувало всі карти, мадам, – нечувану природну соромливість дядька Тобі, про яку я вам колись говорив і яка, доречно зауважити, стояла безглуздим вартовим на сторожі його почуттів, так що ви могли б скоріше… Куди ж, однак, я забрався? Ці роздуми обсідають мені голову, принаймні, на десять сторінок раніше, ніж потрібно, і забирають час, який я маю приділити фактам.
Розділ XXX
Із нечисленних законних синів Адама, серця яких ніколи не знали, що таке жало любові, – (жінконенависників я звідси виключаю, вважаючи їх усіх незаконнонародженими) – дев’ять десятих, таких, що домоглися цієї честі, є найбільші герої стародавньої та нової історії; заради них я б хотів дістати з дна колодязя, хоч би тільки на п’ять хвилин, ключ від мого кабінету, щоб повідати вам їх імена – пригадати їх я не в змозі, – так звольте поки що прийняти замість них ось які. —
Жили на світі великий король Альдрованд, і Босфор, і Каппадокій, і Дардан, і Понт, і Азій, – не кажучи вже про твердокам’яного Карла XІІ, з яким нічого не могла вдіяти навіть графиня К***. – Жили на світі Вавилоник, і Медітерраней, і Поліксен, і Персик, і Прусик, з яких жоден (за винятком Каппадокія і Понта, на яких падають деякі підозри) жодного разу не схилився перед богинею любові. – Правда, у них в усіх були інші справи – як і у дядька Тобі – доки Доля – доки Доля – говорю, позаздривши тому, що його уславлене ім’я перейде в потомство нарівні з іменами Альдрованда й інших, – не зготувала зрадницьки Утрехтського миру.[303]
Повірте мені, милостиві государі, це було найгірше з усіх її справ того року.
Розділ XXXІ
У числі багатьох поганих наслідків Утрехтського миру було те, що він трохи не вселив дядькові Тобі відрази до облог; і хоча згодом смак до них у нього відновився, проте навіть Кале не залишив у серці Марії[304] такого глибокого шраму, як Утрехт в серці дядька Тобі. До кінця свого життя він не міг чути слово Утрехт, хоч би з якого приводу воно вимовлялося, – не міг навіть читати вістей, запозичених із Утрехтської газети, без тяжкого зітхання, начебто серце його розривалося навпіл.
Мій батько, який був великим розгадником мотивів і, отже, людиною, з якою було дуже небезпечно сідати поруч, – бо коли ви сміялися або плакали, він зазвичай знав мотиви вашого сміху або сліз набагато краще, ніж ви самі, – батько завжди в таких випадках утішав дядька Тобі словами, які ясно показували, що, на його думку, в цій справі дядько Тобі найбільше засмучений був втратою свого коника. – Не журись, брате Тобі, – казав він, – Бог дасть, днями у нас знову спалахне війна; а коли вона почнеться, – воюючі держави, хоч як вони старатимуться, не можуть перешкодити нам вступити у гру. – Нехай спробують, дорогий Тобі, – додавав він, – зайняти країну, не зайнявши міст, – або зайняти міста, не піддавши їх облозі.
303
Утрехтський мир – укладений був 1713 р. між Англією (разом із її союзниками) та Францією. Мир цей поклав край дванадцятирічній війні за Іспанський спадок і став основою англійської морської могутності. Англійські виги, погляди яких із цього питання поділяв, як видно, і дядько Тобі, залишились, одначе, ним невдоволені, вважаючи його занадто м’яким по відношенню до розбитої Франції Людовика XІV.
304
Кале, що протягом кількох століть належав Англії, було відвойовано Францією 1558 р., за англійської королеви Марії Тюдор, яка не могла примиритися з цією втратою.