– Або ж, за допомогою точнішого рівняння, позначивши любов у цілому числом десять, – визначити разом із Фічино[310] «скільки частин у ній становить перший і скільки другий»; – або чи не є вся вона, від голови і до хвоста, одним величезним дияволом, як узяв на себе сміливість проголосити Платон, – самовпевненість, відносно якої я не висловлю своєї думки, – але моя думка про Платона та, що він, мабуть, судячи з цього прикладу, дуже нагадував за складом свого характеру та напряму думок лікаря Бейнярда, що, як великий ворог витяжних пластирів, вважав, що півдюжини таких пластирів, поставлених одночасно, так само вірно здатні стягти людину в могилу, як запряжені шестериком мари, – дещо поспішно дійшов висновку, що сам сатана є не що інше, як величезна шпанська муха. —
Людям, які дозволяють собі такі жахливі вільності в доказах, я можу сказати тільки те, що Назіанзин[311] говорив (у полемічному завзятті, звичайно) Філагрію[312] —
«’Ευγε!» Чудово. Варте уваги міркування, сер, їй-богу, – «ὄτι φιλοσοφεῖσ ὲν Πάϑεσι»– ви вельми благородно прагнете істини, філософствуючи про неї спересердя і в пориві пристрасті.
З цієї ж причини не чекайте від мене, щоб я став утрачати час на дослідження, чи не є любов хворобою, – або ж уплутався в суперечку з Разієм і Діоскоридом,[313] чи розташоване її крісло в мозку чи в печінці, – тому що це залучило б мене в розбір двох прямо протилежних методів лікування тих, що страждають названою хворобою, – методу Аеція,[314] який завжди починав з охолодного клістира, з конопляного сім’я та розтертих огірків, – після чого давав легку настоянку з водяних лілій і портулаку, – в яку він кидав дрібку перетвореної на порошок трави Ганея – і, коли наважувався ризикнути, – свій топазовий перстень.
– І методу Гордонія,[315] який (у п’ятнадцятому розділі своєї книги De amore[316]) наказує бити пацієнтів «ad putorem usque» – доки вони не зіпсують повітря.
Усе це дослідження, якими батько мій, що зібрав великий запас таких знань, старанно займатиметься під час любовної історії дядька Тобі. Я тільки скажу наперед, що від своїх теорій любові (якими, до речі сказати, він устиг змучити дядька Тобі майже стільки ж, як сама любов дядька) – він зробив тільки один крок у царину практики: – за допомогою просоченої камфорою церати, яку йому вдалось усучити замість підкладкового полотна кравцеві, коли той шив дядькові Тобі нову пару штанів, він домігся Гордонійової дії на дядька Тобі, але тільки не таким принизливим способом.
Які від цього пішли зміни, читач дізнається свого часу; тут до розказаного анекдоту можна додати лише те, – що, хоч якою була б дія цього засобу на дядька Тобі, – він мав украй неприємну дію на повітря в кімнатах, – і якби дядько Тобі не заглушав його тютюновим димом, засіб міг би мати неприємну дію також і на мого батька.
Розділ XXXVІІ
– Це поступово з’ясується само собою. – Я тільки наполягаю на тому, що я не зобов’язаний давати визначення, що таке любов; і доти, поки я буду в змозі розповідати зрозуміло мою історію, користуючись просто словом любов і не пов’язуючи його з іншими уявленнями, крім тих, які властиві мені разом з іншими людьми, навіщо мені вступати з ними в розбіжність завчасно? – Коли рухатися таким чином далі буде неможливо – і я зовсім заплутаюсь у цьому таємничому лабіринті, – ну, тоді моя думка, певна річ, прийде мені на виручку – і виведе мене з нього.
Тепер же, сподіваюся, мене достатньо зрозуміють, якщо я скажу читачеві, що дядько Тобі закохався.
Не те щоб цей вислів був мені скільки-небудь до душі; адже сказати, що людина закохалася, – або що вона глибоко закохана, – або по вуха закохана, – а іноді навіть пішла в любов із головою, – означає створити уявлення, що любов певною мірою нижча за людину. – Ми повертаємося, таким чином, до думки Платона, яку, при всій божественності цього автора, – я вважаю вартою осуду та єретичною. – Але годі про це.
Отже, нехай любов буде чим їй хочеться, – дядько Тобі закохався.
І цілком можливо, друже читачу, що при такій спокусі – й ти б закохався; бо ніколи очі твої не споглядали й жадання твоє не бажало нічого більш жаданого, ніж вдова Водмен.
310
Фічино Марсіліо (1433–1499) – італійський філософ-неоплатонік і лікар; намагався узгодити античну й християнську філософію, переклав латинською мовою твори грецьких філософів Платона і Плотіна.
311
313